Романтична поема “Мазепа”

Цікавою, особливо для українського читача, є романтична поема “Мазепа”, останній з творів про сильну особистість “байронічного” типу. Але написана в нових для поета умовах у пору творчої зрілості, вона багато чим відрізняється від східних поем. По-перше, її герой – не вигадана загадкова постать, а відома історична особистість, котра жила і діяла у відносно недавній час, була у складних і суперечливих відносинах з такими можновладцями, як польський король Ян Казимир, шведський Карл XII, російський цар Петро І. Одному він служив у молоді

роки, з другим-був союзником у війні проти третього. По-друге, попри всі випробування і страждання, попри всі круті повороти, що випали на долю українського героя, він не впав у відчай, не загинув, а ведений залізною волею і мрією про незалежну Україну, став її гетьманом. Лише повний розгром шведів, з якими він виступив проти російського війська, прискорив кінець бурхливого, діяльного і драматичного життя уславленого гетьмана. Ім’я Мазепи було широко відоме в світі, а його незвичне життя привертало до себе багатьох письменників.

На відміну від більшості тих, хто відтворював у художніх формах постать українського

історичного діяча, Байрон малює Мазепу з симпатією як людину сміливої вдачі і могутньої волі, постать безумовно романтичну! титанічну, але аж ніяк не похмуро-демонічну. Зовсім не таким, як пушкінський старий Мазепа в “Полтаві”, або юний королівський паж у трагедії Юліуша Словацького “Мазепа”, бо російський і польський поети, виходячи з національних історичних оцінок ролі Мазепи, ставилися до нього необ’єктивно, зображуючи його зрадником, жорстоким честолюбцем, невірним коханцем тощо. У Байрона не могло бути національних упереджень і він змалював у поемі свого героя більш об’єктивно. До того ж, поет виступає в десятих роках на захист народів, що борються за національну незалежність, або готуються до такої боротьби, і в цьому плані постать українського гетьмана, який вів боротьбу проти могутнього російського царя заради свободи України, не могла не імпонувати англійському митцю.

Через непевність цього джерела Байрон помилково вважав Мазепу польським шляхтичем і основну частину поеми присвятив надто захоплюючому, але малодостовір-ному епізоду Мазепиної юності. У Вольтера він прочитав: “Мазепа, родом з Поділля…, служив пажем Яна Казимира і при його дворі здобув певний європейський полиск. Любовний зв’язок його юнацьких років з дружиною одного польського магната було відкрито і чоловік його коханки з помсти наказав прив’язати Мазепу голого до дикого коня і пустити тварину на волю. Кінь походив з України і примчав Мазепу назад у степи, напівмертвого від втоми та голоду. Його взяли до себе місцеві селяни; він довго зоставався в них і відзначився в кількох походах на татар. Завдяки своєму розуму й освіті він став шанованим серед козаків, слава його все зростала, так що врешті це спонукало царя проголосити його гетьманом України”.

Поема має обрамлення – розгорнутий вступ і коротке заключения, де йдеться про важкі для Карла XII і Мазепи дні після поразки під Полтавою. На шляху своєї втечі від ворогів-переслідувачів невеличкий загін зупиняється в хащі лісу для перепочинку. Мазепа передусім піклується про свого коня, перевіряє зброю, потім сідає поїсти і ділиться з королем власною вбогою їжею. Байрон малює семидесятирічного гетьмана як суворого і мужнього воїна, що поводить себе гідно і незалежно. Щоб розрадити, бодай хоч трохи, засмученого поразкою, втомленого, пораненого монарха, Мазепа розповідає епізод зі своєї юності. Це характерний для східних поем монолог-сповідь, насичений ліризмом і драматикою. В останніх рядках поеми, висловивши надію, що наступного дня вони досягнуть турецького берега Дніпра і врятуються, могутній старий лягає на голу землю, бо звик спати там, де його застане сон. Він не ображається на Карла, що той не подякував йому за оповідь, бо змучений король і сам заснув на часинку. В цих вступних і заключних рядках поеми образ Мазепи нагадує героїчного і Незламного Тараса Бульбу, а не загадкового героя типу Гяура чи Селіма, й викликає до себе таке ж ставлення, як цей романтичний образ Гоголя.

В головній частині поеми йдеться зокрема про кохання Мазепи і дружини старого аристократа Терези. Цей жіночий образ змальований тими ж барвами, що і образи всіх героїнь східних поем. А сама історія кохання витримана у тому ж піднесеному і мелодраматичному тоні, як і любовні драми цих більш ранніх творів. Та, мабуть, не лише заради зображення роману Мазепи і Терези була написана “українська поема” (хоча певна пікантність сюжету полягала в тому, що він мав автобіографічний присмак; сам Байрон в цей час кохався в Терезі Гвічіолі – юній дружині шістдесятилітнього графа; збіг імен героїнь обох романів теж викликав певні асоціації). Радше, і тут мав рацію О. Пушкін, Байрона захопила картина помсти і страждань, яких зазнав юний Іван Мазепа. Пушкін писав: “Байрон був вражений лише картиною людини, прив’язаної до дикого коня, який мчав її степами. Картина, звичайно поетична, – і за це, погляньте, що він з нею зробив!… Який полум’яний витвір, який широкий, швидкий пензель!”. Пушкін відразу ж помітив, що в поемі марно шукати “похмурого, ненависного, болісного обличчя, яке виявляється майже у всіх творах Байрона”, тобто героя типового для східних поем.

Завдяки блискуче написаній поемі світ ще раз звернув увагу на українську історію, побачив поетичні картини безмежного українського степу. Звичайно, і до Байрона зарубіжні автори писали про Україну, про козацтво, та вплив їхніх творів на читачів не міг дорівнювати впливу художнього твору такого великого і популярного поета, як Байрон. Цікаво відзначити, що гравюра французького художника Ораса Верне, яка ілюструвала Байронову поему і зображала Мазепу, прив’язаного до спини коня, що, переслідуваний вовками, стрибає в річку, стала дуже популярною і, збільшена, розмножувалася у сотнях примірників, висіла на стінах різних жител. Тим самим вона ще раз викликала інтерес до постаті Мазепи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Романтична поема “Мазепа”

Categories: Твори з української літератури

Links