“Поема мук і втіх” (за твором Дж. Байрона “Мазепа”)

“Тягуча ніч, холодний іній…” У темній глушині лісу зупинився на ночівлю поранений, переможений росіянами шведський король Карл XII з поріділою юрбою вождів. Серед рештки лицарів – козацький князь, український гетьман Іван Мазепа. Та не образи цих неординарних особистостей в їх історичному плані бентежать Байрона, тема війни також відсунута далеко назад. На сторінках поеми “Мазепа” головна увага Байрона зосереджена на історії романтичного Кохання пажа польського короля.

Сюжет про українського гетьмана поет відшукав у

“історії Карла XII” Вольтера. Великий просвітитель так розповідає про цей епізод життя Мазепи. В молоді роки, коли Мазепа був пажем при дворі польського короля, у нього був роман із дружиною одного польського шляхтича. Чоловік його коханої, дізнавшись про це, звелів прив’язати Мазепу до спини дикого коня і випустити його на волю. Кінь був з України, він туди й побіг, приволікши з собою Мазепу, на півмертвого від утоми та голоду. Його прихистили місцеві селяни.

Уяву Байрона, поета сильних пристрастей, глибоко вразила незвична картина: людина, прив’язана до дикого коня, що мчить дикими степами. У байронівському

творі цю історію розповідає старий, посивілий Мазепа, а перед читачем постає юний красень-паж. “Веселий і стрункий”, “буйний, мов гірський потік”, палкий коханець. Він так щиро і глибоко кохав Терезу, що і на старості літ не може без хвилювання згадувати те почуття, яке залишилося її душі назавжди:

…час оцей Повік не зможу я забуть.

Юнака пригнічує, що він змушений нишком бачитися зі своєю коханою. Він

Ладен був віддати життя, аби перед небом і землею міг назвати Терезу своєю;

Та недовгою була радість взаємного почуття: одної ночі коханців схопила “зграя

Шпигунів”. “Поема втіх” скінчилася, починається “поема мук”.

Більша частина твору Байрона – опис нестримного бігу коня, у зображенні’

Якого поет досягає захоплюючого драматичного ефекту:

…кінь побіг.

Що так би й водопад не зміг.

Вперед, вперед! Скажений рух,

– Куди – не бачив я нічого…

Від бігу дикого, прудкого

У мене в грудях сперло дух…

“Мов на крилах вітру” “годованець степів” з прив’язаним вершником промчали “місто, і села, і поля”, помчали безкраїми степами, зустрічаючи де-не-де зубчасті стіни фортець, збудованих колись проти татарської орди”. І знову:

Вперед, вперед!..

Неначе в ніч морозну, світлу,

На небі метеор між зір,

Так ми черкаємо простір…

Той шалений біг коня повік не зміг забути Мазепа. І образу “зухвалих гайдуків” не забув: повернувся у ті місця “з десятком тисяч верхових” і помстився, вщент розгромивши графський замок.

І хоча та жахлива подорож проклала Мазепі шлях до трону, до гетьманства, він готовий був віддати Україну, щоб

…знову тільки пажем буть

– Отим щасливим паничем

Із ніжним серцем та мечем.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Поема мук і втіх” (за твором Дж. Байрона “Мазепа”)

Categories: Нові твори

Links