Романтична поема “Мазепа”
Цікавою, особливо для українського читача, є романтична поема “Мазепа”, останній з творів про сильну особистість “байронічного” типу. Але написана в нових для поета умовах у пору творчої зрілості, вона багато чим відрізняється від східних поем. По-перше, її герой – не вигадана загадкова постать, а відома історична особистість, котра жила і діяла у відносно недавній час, була у складних і суперечливих відносинах з такими можновладцями, як польський король Ян Казимир, шведський Карл XII, російський цар Петро І. Одному він служив у молоді
На відміну від більшості тих, хто відтворював у художніх формах постать
Через непевність цього джерела Байрон помилково вважав Мазепу польським шляхтичем і основну частину поеми присвятив надто захоплюючому, але малодостовір-ному епізоду Мазепиної юності. У Вольтера він прочитав: “Мазепа, родом з Поділля…, служив пажем Яна Казимира і при його дворі здобув певний європейський полиск. Любовний зв’язок його юнацьких років з дружиною одного польського магната було відкрито і чоловік його коханки з помсти наказав прив’язати Мазепу голого до дикого коня і пустити тварину на волю. Кінь походив з України і примчав Мазепу назад у степи, напівмертвого від втоми та голоду. Його взяли до себе місцеві селяни; він довго зоставався в них і відзначився в кількох походах на татар. Завдяки своєму розуму й освіті він став шанованим серед козаків, слава його все зростала, так що врешті це спонукало царя проголосити його гетьманом України”.
Поема має обрамлення – розгорнутий вступ і коротке заключения, де йдеться про важкі для Карла XII і Мазепи дні після поразки під Полтавою. На шляху своєї втечі від ворогів-переслідувачів невеличкий загін зупиняється в хащі лісу для перепочинку. Мазепа передусім піклується про свого коня, перевіряє зброю, потім сідає поїсти і ділиться з королем власною вбогою їжею. Байрон малює семидесятирічного гетьмана як суворого і мужнього воїна, що поводить себе гідно і незалежно. Щоб розрадити, бодай хоч трохи, засмученого поразкою, втомленого, пораненого монарха, Мазепа розповідає епізод зі своєї юності. Це характерний для східних поем монолог-сповідь, насичений ліризмом і драматикою. В останніх рядках поеми, висловивши надію, що наступного дня вони досягнуть турецького берега Дніпра і врятуються, могутній старий лягає на голу землю, бо звик спати там, де його застане сон. Він не ображається на Карла, що той не подякував йому за оповідь, бо змучений король і сам заснув на часинку. В цих вступних і заключних рядках поеми образ Мазепи нагадує героїчного і Незламного Тараса Бульбу, а не загадкового героя типу Гяура чи Селіма, й викликає до себе таке ж ставлення, як цей романтичний образ Гоголя.
В головній частині поеми йдеться зокрема про кохання Мазепи і дружини старого аристократа Терези. Цей жіночий образ змальований тими ж барвами, що і образи всіх героїнь східних поем. А сама історія кохання витримана у тому ж піднесеному і мелодраматичному тоні, як і любовні драми цих більш ранніх творів. Та, мабуть, не лише заради зображення роману Мазепи і Терези була написана “українська поема” (хоча певна пікантність сюжету полягала в тому, що він мав автобіографічний присмак; сам Байрон в цей час кохався в Терезі Гвічіолі – юній дружині шістдесятилітнього графа; збіг імен героїнь обох романів теж викликав певні асоціації). Радше, і тут мав рацію О. Пушкін, Байрона захопила картина помсти і страждань, яких зазнав юний Іван Мазепа. Пушкін писав: “Байрон був вражений лише картиною людини, прив’язаної до дикого коня, який мчав її степами. Картина, звичайно поетична, – і за це, погляньте, що він з нею зробив!… Який полум’яний витвір, який широкий, швидкий пензель!”. Пушкін відразу ж помітив, що в поемі марно шукати “похмурого, ненависного, болісного обличчя, яке виявляється майже у всіх творах Байрона”, тобто героя типового для східних поем.
Завдяки блискуче написаній поемі світ ще раз звернув увагу на українську історію, побачив поетичні картини безмежного українського степу. Звичайно, і до Байрона зарубіжні автори писали про Україну, про козацтво, та вплив їхніх творів на читачів не міг дорівнювати впливу художнього твору такого великого і популярного поета, як Байрон. Цікаво відзначити, що гравюра французького художника Ораса Верне, яка ілюструвала Байронову поему і зображала Мазепу, прив’язаного до спини коня, що, переслідуваний вовками, стрибає в річку, стала дуже популярною і, збільшена, розмножувалася у сотнях примірників, висіла на стінах різних жител. Тим самим вона ще раз викликала інтерес до постаті Мазепи.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)