Роль случаючи в “Повістях Белкина”
1. Вплив природних явищ на долі людей. 2. Наслідку випадкових подій. 3. Роль случаючи в розвитку дії. Ненавмисний випадок усіх нас здивувався А. С. Пушкін Випадок у житті нерідко відіграє фатальну роль. Іноді він міняє положення речей і хід подій у протилежному напрямку. Комусь він дає шанс почати життя із чистого аркуша, а когось, навпаки, позбавляє останньої надії.
Таке невловиме явище досить складно описати, тому не знаєш, хто керує випадком і змушує події розвиватися по тім або іншому сценарії Адже якщо таке можна було б пророчити, то випадок
Більшу роль у добутку грає заметіль. Вона попереджає головну героїню про те, що та робить поганий учинок, що не варто покладатися на волю случаючи й вручати своє життя й долю прекрасної, але небезпечної природної стихії. “Надворі був мятель; вітер вив, ставні тряслися й стукали;
Для Володимира заметіль теж стала своєрідним поворотним моментом у житті. Вона взяла на себе роль вершителя доль, тому на знайомій дорозі парубок не міг орієнтуватися: “В одну мінуту дорогу занесло; околиця зникла в імлі мутн і жовтуватої, крізь яку летіли білі пластівці снігу; небо слилося із землею”. З одного боку, таке природне явище зіграло злий жарт із головними героями.
На Марьи Гаврилівні відбилося хворобливим станом – нездужанням. Але от життя Володимира воно повернуло зовсім в інше русло. Ніхто адже не знає: виявився б на війні парубок, якби він був одружений. Чи загинув він від ран, якби потрапив на іншу, а не цю війну.
Письменник не дає відповіді на ці питання У центрі його уваги інший образ – Марьи Гаврилівни, тому що події, які відбулися в 1812 році, дали дівчині шанс знайти свого чоловіка. Після смерті батька вона залишилася єдиною спадкоємицею. Але гроші не роблять людини щасливим. У дівчини не було в житті щастя.
Вона залишалася вірна своєму чоловікові, але сама не знала, хто він такий. І пан випадок знову взяв владу у свої руки Він немов хотів виправдатися за той учинок, що зробив раніше. Так він приводить у будинок Марії її чоловіка – Бурмина. Такі подарунки долі можна розглядати по-різному.
Нам не відомо, чим один парубок відрізнявся від іншого Вони обоє щиро любили дівчину. Але поводження Володимира показує, що він, можливо, не став би гарним чоловіком. Парубок так і не з’явився в будинку Марьи Гаврилівни й не з’ясував, чому дівчини не виявилося в церкві. Адже якщо він неї любив, то повинен був поговорити з нею, перш ніж розірвати відносини.
Батьки, бачачи борошна дочки, вирішили “…оголосити йому несподіване счастие: згода на шлюб Але яке було здивування ненарадовских поміщиків, коли у відповідь на їхнє запрошення одержали вони від нього напівбожевільний лист! Він повідомляв їм, що ноги його не буде ніколи в їхньому будинку, і просив забути про нещасний, для якого смерть залишається единою надеждою”. Згадаємо, що він довго вмовляв Марью Гаврилівну на те, щоб вона погодилася на таємне вінчання.
Чому ж він, знаючи, що дівчина зважилася на розпачливий крок, не став навіть з’ясовувати причини її відсутності в домовленому місці. При такому розгляді добутку саме випадок відвів від Марії більше лихо й привів до неї такої людини, з яким вона дійсно змогла бути щаслива. У своїй невеликій повісті А. С. Пушкін показує різні відтінки случаючи. Він не засуджує й не вихваляє таке явище. Добуток стає ілюстративним матеріалом для його бачення цього феномена.
А вирішити, яка його роль, він залишає нам і показує, що не можна однозначно й різко судити про те, що вдається довідатися Потрібно уважно розглянути всі відтінки й тільки потім висловлювати свої судження. Своєрідним улюбленцем долі в повісті “Заметіль” стає Бурмин. Випадок два рази зіштовхує його з Марьей Гаврилівною, і два рази він ставиться для гусарського полковника судьбоносним. Свою роль у житті цієї людини зіграла та ж заметіль. Вона змусила його затриматися в шляху, але не приносила спокою.
Здається, вона кликала його кудись туди, де він буде щасливий Коли ж він виявився випадково в церкви, то не віддавав собі звіту у своїх діях, їм керувало легкодумство: “Незрозуміла, непрощенна ветренность…”. Потім він сіл у кибитку й от чотири роки одружений, сам не знаючи на кому. Але при цьому Бурмин не може знайти місце вінчання, тому що слуга давно вмер. Полковник чесний у своїх учинках: він говорить Марье Гаврилівні, що любить її, але не може взяти в дружин.
Але цього разу випадок йому підносить новий несподіваний і приємний сюрприз. З тисячі місць він приїхав у відпустку після поранення саме у свій маєток, що розташовувалося неподалік від будинку дівчини. Цими словами оповідач підкреслює те, що вони, можливо, могли зустрітися, але невідомо, коли б це відбулося Адже якщо він жив недалеко від маєтку Марьи Гаврилівни, те їхні шляхи могли перетнутися й раніше. Але випадок розпорядився інакше. Він змусив обох молодих коханих пройти через випробування, немов перевіряючи їхнього почуття на міцність, а душі – на чесність.
Адже Бурмин дуже каявся, що так жорстоко подшутил над тією дівчиною. І можливо, саме таке каяття дало шанс: вигляд коханої й дружини втілилися в одному образі. “”Боже мій, боже мій!
– сказала Марья Гаврилівна, схопивши його руку, – так це були ви! И ви не довідаєтеся мене?” Бурмин сполотнів… і кинувся до її ніг…” В “Повістях Белкина” автор розповідає, що не тільки випадок може керувати долями людей.
Вони самі можуть впливати на хід розвитку подій. Така роль случаючи в повісті “Постріл”. Він надає Сильвио можливість показати на ділі своє сверхестественное мистецтво, якби він викликав на дуель його офіцера, що образив.
Але Сильвио не робить цього, тому що його життя присвячене іншій ідеї. Але незабаром доля винагороджує за терпляче очікування: “Один раз подали йому пакет, з якого він зірвав печатку з видом найбільшого нетерпіння”. І саме цей випадок відкрив оповідачеві таємницю поводження гарного стрільця.
Сильвио розповідає про одну подію, що мало місце в полицю. До них у той момент визначився “парубок багатого й знатного прізвища”. Саме він вплинув на життя Сильвио й зміг змінити її так, що стрілець замкнув у собі й тільки вправлявся у своєму мистецтві, у якому досяг досконалості. Наступний випадковий епізод у повісті відбувається з оповідачем, що зміг розгадати таємницю образа Сильвио. Спочатку в справу вступають домашні обставини, які змушують його “оселитися в бідної деревеньке Н** повіту”.
Але доля надає йому шанс довідатися про те, що відбулося в останню зустріч Сильвио з тією людиною, що наніс йому образу. Так перед нами розкривається таємниця ще однієї сім’ї: “У такий спосіб довідався я кінець повести, якої початок ніколи так уразив мене. З героєм оной уже я не зустрічався. Кажуть, що Сильвио, під час збурювання Олександра Ипсиланти, передував загоном етеристов і був убитий у бої під Скулянами”. Оповідачеві більше не надається випадок зустрітися з головним героєм.
Про його подальшу долю він знає понаслишке. Але ми розуміє, що саме випадкові зустрічі стають ниточкою, що дозволяє зв’язати воєдино події всієї повісті. Так у цьому добутку випадок не тільки впливає на життя й долю головних героїв, але й відіграє значну роль у розвитку дії. Пушкіна досить об’єктивно ставиться до такого поняття, як випадок. Він показує не тільки його позитивні моменти, але й негативні впливи.
При цьому він звертається не до абстрактного й сверхестественним поняттям. У кожному конкретному прикладі случай немов матеріалізується. Він з’являється перед нами або в певному образі (заметілі), або у вигляді людини (Сильвио).
При цьому подія може й міняє життя людини, але робить це досить м’яко. Він стає немов провидцем, що веде свого героя до кращої частки й приводить героя до того, щоб той нарешті після безлічі випробувань знаходить щастя. В “Повістях Белкина” А. С. Пушкін представляє нам живу природу кожної окремої людини. При цьому він показує, що саме випадок може привнести в життя багато важливих і приємних вражень, які дозволяють персонажам відкривати новий дивний мир і прихильно приймати подарунки й уроки долі
(1 votes, average: 5.00 out of 5)