РЕДКЛІФФ, Енн
(1764 – 1823)
РЕДКЛІФФ, Енн (Radcliff, Ann – 09.07.1764, Лондон – 07.02.1823, там само) – англійська письменниця.
У долі Редкліфф (дівоче прізвище Ворд (Ward), авторки готичних романів, багато незрозумілого і незбагненного. Письменниця створила тільки п’ять романів, а після гучного успіху “Італійця” взагалі відмовилася від романної форми і надалі писала лише захопливі розповіді про вельми нечисленні мандри, які вона колись здійснила. Оселившись у курортному містечку Бат, вона усамітнилася і відсторонилася від бомонду і літературних кіл.
Вона народилася у вельми знаменний рік – 1764, – коли побачила світ готична повість X. Волпола “Замок Отранто” – перша книга. яка здобула популярність,
За численними свідченнями сучасників, юність письменниці була дуже самотньою. Редкліфф зростала серед людей похилого віку, не маючи змоги спілкуватися з однолітками. Відтак вона виплекала у собі потяг до надприродних феноменів, зачитувалася Шекспіром, Дж. Геєм, Дж. Томсоном, Ж. Ж. Руссо, чудово знала літературу своєї країни і вважала XVIII століття найкращим періодом у її історії. Редкліфф була вкрай сором’язливою і несміливою, вона мало говорила, зате чудово вміла слухати інших. Деякі джерела стверджують, що письменниця була дуже вродливою жінкою, проте багато інших дослідників взагалі нічого не згадують про її зовнішність і характер. Метеором спалахнувши на похмурому небосхилі готичного чорного роману, вона швидко згасла. Ставши своєрідним знаменом цілої школи, вона раптом припинила писати твори в готичному стилі.
Суттєве значення у житті письменниці мав її шлюб. Вона вийшла заміж за Вільяма Редкліффа, котрий невдовзі став видавцем і власником впливового друкованого органу. Молодята повінчалися 1788 р. у Баті. Вочевидь, Редкліфф була щасливою зі своїм чоловіком, але про її подальше сімейне життя відомо небагато. Достеменно знаємо, що Редкліфф побувала в Голландії, Німеччині, Озерному краї, хоча вона також неймовірно захопливо, наочно і яскраво відтворює перед очима читача пейзажі південної Франції, гірські краєвиди Апеннінів і Піренеїв, де нерідко відбувається дія її романів.
Місце Редкліфф поміж майстрів англійського готичного роману, який розвивався у трьох напрямах – історичному, сентиментальному і романі жахів, також було вельми прикметним. Твори Редкліфф з’явилися після популярних романів X. Волпола і К. Рів, але перед М. Г. Льюїсом та М. Шеллі, на яких Редкліфф справила суттєвий вплив, як, утім, і на всіх романтиків – Дж. Кітса і Дж. Н. Г. Байрона, В. Скотта і С. Т. Колріджа, Ч. Діккенса і сестер Бронте, подолавши таким чином межі своєї епохи і ставши предтечею вікторіанства хоча б у тому сенсі, що надавала величезного значення родинно-етичній та моральній проблематиці. Судячи з епіграфів, якими Редкліфф інкрустувала свій роман “Удольфські таємниці”, можна припустити, що письменниця полюбляла сентиментальну літературу і готику жахливого. Втім, нічого дивного у цьому немає, адже ці два нурти тісно пов’язані між собою, оскільки лише чутлива душа здатна по-справжньому оцінити доцільність жахливого.
Першим твором Редкліфф був роман “Замок Етліна і Данбейна” (“The Castles of Athlin and Dunbayne”). Через рік побачив світ “Сицилійський роман” (“A Cicilian Romance”, 1790). Проте справжнє визнання Р. здобула після виходу “Роману в лісі” (“The Romance of the Forest”, 1791) та “Удольфських таємниць” (“The Mysteries of Odolpho”, 1794). А “Італієць” (“The Italian”, 1797) досі вважається шедевром її творчості. Здобутком письменниці можна вважати вдале використання нею прийомів і художніх засобів роману XVIII ст. у певній послідовності, логічності і системності, які стали у її творчості ознаками нового стилю. Психологічний стан людини, особливості її емоційного життя Редкліфф досліджувала в річищі новітньої естетичної теорії з її категоріями піднесеного, готичного, жахливого, мальовничого. Не конче жах і страх, які нерідко паралізують волю індивіда, але прагнення до нового, прекрасного, очікування страшного та невідомого, передчуття кохання, які сприяють розкриттю внутрішнього духовного піднесення, привертали увагу Редкліфф. І хоча в її характеристиках персонажів простежується зв’язок з традицією Просвітництва, проте також виразно помітна новаторська тенденція, започаткована Редкліфф у творенні демонічного героя-лиходія.
Після того, як Редкліфф прийшла у літературу, роман зазнав істотних змін романтичного плану. Характери підпорядковуються середовищу, яке надзвичайною пишнотою та детальністю нагадує театральні декорації і має яскраво виражений національний характер. На відміну від Г. Філдінга, Фр. де Берні та інших письменників XVIII ст., герої яких розігрували дію на порожній сцені, у прозі Редкліфф надзвичайно реально постає уречевлений світ. Кожен замок з-поміж описаних у романі “Удольфські таємниці” має свою топографію, свій інтер’єр і свою таємницю. Колрідж назвав цей твір “найцікавішим романом серед усіх, що коли-будь були написані англійською мовою”. В. Скотт у своїй книзі “Життя романістів” писав, що Редкліфф стала першою англійською романісткою, “котра впровадила у художню прозу прекрасний і фантастичний тон щирого опису та виразної розповіді, що досі було привілеєм винятково поезії”. Особливо Скотт відзначав вдалу інтригу та дивовижне знання характеру. В англійському готичному романі з’являється герой-лиходій, поведінка і вчинки якого слугують повним і досконалим віддзеркаленням тієї внутрішньої діяльності на різних рівнях свідомості, які не вимагали від автора чіткішого логічного визначення і вираження.
Монтоні в “Удольфських таємницях” не просто лиходій, котрий заради своїх корисливих інтересів кривдить невинних жертв – спочатку свою другу дружину, а потім її племінницю Емілію. У кожній новій сцені він виявляє себе по-іншому. Навіть одні й ті самі пастки він лаштує з блискучою спритністю – незгірше від найвинахідливіших лиходіїв з трагедій Шекспіра. Наприклад, він намагається (щоправда, марно) примусити пані Монтоні, попередньо замкнувши її у глухому закапелку замку, підписати папери на володіння її спадщиною, але те саме він пропонує зробити й Емілії після смерті тітки. Проте ці сцени дуже відрізняються за колоритом, пафосом, драматизмом. У першому епізоді Монтоні – лиходій, який борсається у павутинні боргів і свого темного минулого, в другому – розкривається ще один аспект його натури. Він – ватажок кондотьєрів-розбійників, але його поводження з Емілією витонченіше і багатше на емоції, які він викликає і відчуває сам. Монтоні перебуває у центрі напруженої драматичної інтриги. Після його появи інтрига розгортається за непередбачуваним планом, саме Монтоні, а не автор, своєю волею і силою характеру організовує сюжет, формує систему дійових осіб. Його поява і зникнення завжди пов’язані з темними, небезпечними справами, непорядними вчинками, але вони роблять величезний внесок у напруженість інтриги і сприяють віртуозній драматизації самої розповіді, можуть змінювати її ритм, то прискорюючи, то сповільнюючи його, посилювати враження недомовленості, яка ще дужче нагнітає атмосферу тривожного очікування. Монтоні виглядає надзвичайно ефектно у старовинному венеціанському палаццо, у казино, на маскараді, проте не менш виразно постає він і в образі ватажка кондотьєрів, котрий боронить свій похмурий замок, загублений серед диких і неприступних скель.
Роман “Малієць” свідчить про вдосконалення техніки психологічної характеристики. Головний герой – лиходій Скедоні – складна і суперечлива натура. У його душі немає злагоди: здебільшого він пихатий і гордовитий, але іноді стає м’якою і схильною до сумнівів людиною. Крім того, Скедоні, на відміну від Монтоні, ретельно обмірковує свої зловісні плани, заздалегідь зважує власні вчинки та дії.
Надзвичайно важливим відкриттям Редкліфф стало функціонування пейзажу в готичному романі. У творах Редкліфф навіть сам замок – класичне місце дії готичного роману – допомагає охарактеризувати його власника, а також сприяє розвиткові інтриги. Нерідко з-поміж усіх змальованих у романі замків вирізняється один – з огляду на те, що саме він є символічним уособленням злої аморальної свідомості людини, лабіринти думок та емоцій якої можуть увести читача в оману, але водночас пожвавити його інтерес, посилити драматизм розповіді. Крім того, замок і довкілля, яке його оточує, метафорично передають сенс опозиції, у якій природність та краса є антиподами штучності та суспільної недосконалості.
Пейзажі, які займають значне місце у всіх романах Редкліфф, у символічному нурті передають діяльність розуму та уяви, відтворюють просування думки героя від розумного раціонального пояснення до вигадки та фантазії, коли вони інтерпретуються з тими жахіттями та страхами, що ними породжуються. Редкліфф першою використала у пейзажі освітлення, озвучила його різноманітними звуками та шумами. Вона часто привертає увагу читача до стану повітря, вітру, руху води, вирування хвиль. Тиша, яка у романтиків матиме особливе значення, асоціюється у Редкліфф з поетичною уявою, яка фіксує найтонші відтінки і барви ранку, дня, вечора, шум ріки, ночі. Надзвичайно ретельно письменниця продумала та відтворила гармонійне поєднання чудової природи й архітектурних споруд. Італійський пейзаж передає також дух готики – виникає відчуття меланхолії, побожного захоплення святковою пишнотою світу мистецтва, страх перед руїною та загибеллю колись великої цивілізації. Нічні сцени “Італійця” переконливо оздоблені механікою дивовижного, незбагненного, таємничого. Майже завжди їх супроводжує поява таємничого ченця, котрий нечутно пересувається і своєю похмурою поставою іноді віщує лихо та негаразди.
Редкліфф справила величезний вплив на сучасників і нащадків. М. Л. Льюїс написав “Ченця”, прочитавши “Удольфськітаємниці”. Творча спадщина Редкліфф була джерелом натхнення для багатьох інших письменників: Дж. Остен, В. Коллінза, Ч. Діккенса, сестер Бронте, Ш. де Фаню, Р. Л. Стівенсона, А. Конан Дойля, Г. К. Честертона й ін.
H. Соловйова
(2 votes, average: 3.00 out of 5)