Раинер Марія Рільке (1875-1926)
Рільке народився 4 грудня 1875 року в Празі, він був єдиною дитиною подружжя, яке не мало великого щастя у своєму шлюбі. За шість днів до Різдва хлопчика охрестили і нарекли Рене Карлом Вільгельмом Йоганном Йозефом Марія. Його батько, Йозеф Рільке, був скромним службовцем у залізничній компанії. Мати, Софія чи Фіа Рільке, жінка претензійна, з нелегким характером, однак обдарована, походила з привілейованого стану. її фантазію заполоняли мрії, що для чоловіка були нездійсненними; вона захоплювалася аристократією і вищим світом, в одязі надавала
Софія Рільке була емансипованою жінкою, прагнула до цікавого, насиченого яскравими емоціями життя, проте сподівання її залишалися марними, і вона в усьому розчарувалася. Через одинадцять років подружжя розлучилося.
Після декількох років початкової підготовки в аристократичному навчальному закладі празьких піаристів маленького Рене у вересні 1886 року відправили до нижчої військової реальної школи, там він пробув 4 роки до переводу у вищу військову реальну школу. На сімейній раді було вирішено, що він стане офіцером, а згодом посяде
Згодом ці роки кадетського, звісно ж, не надто делікатного, виховання спливали в пам’яті Рільке як “буквар жаху”, як велике лихо. Втім, він пережив ці роки і не затруїв собі душу; є свідчення, що старанного і розвинутого учня вміли цінувати і навіть рахувалися з його своєрідністю, дозволивши йому, приміром, якось прочитати перед класом свої вірші. І все-таки Рільке вважав, що в ті роки його грубо позбавили внутрішньої свободи. Він сприймав роки своєї молодості як головну модель свого страдницького досвіду, досвіду чистого, нічим не обмеженого во-лодіння стражданням.
Лише кілька місяців довелося нудитися Рільке у вищій військовій реальній школі; уже 6 липня 1891 року його звільнили за станом здоров’я. Експерименту з військовим вихованням не вийшло^ Кандидата в офіцери, який зазнав невдачі, відправили до Лінца відвідувати торгову академію, однак уже в травні 1892 року Рільке повернувся до Праги. Тут нарешті рішуче втрутився заможний дядько Ярослав, енергійний, невтомний заступник родини, який вжив заходів до того, щоб освіту племінника скерувати в правильне річище. Він призначив йому щомісячну стипендію 200 гульденів, що давала можливість брати інтенсивні приватні уроки і підготуватися до державного іспиту на атестат зрілості, щоб потім вивчати право. На думку дядька, молодий Рене коли-небудь повинен був успадкувати його адвокатську контору і далі вести самому всі справи. Спочатку племінник його не розчаровував, хоча і мав зовсім інші погляди на власне майбутнє. Після трьох років старанної праці він 9 липня 1895 року склав іспит у державній гімназії в Празі, показавши відмінні знання. До початку зимового семестру 1895/96 року був зарахований до місцевого університету імені Карла-Фердинанда. Він вибрав було філософський факультет, записавшись на лекції з філософії, німецької літератури й історії мистецтва, однак уже через півроку перейшов на юриспруденцію, втім, не маючи наміру всерйоз за неї братися. І знову через шість місяців він скинув із себе все, що гнітило його, заважало здійсненню творчих планів: наприкінці вересня він показав Празі спину, оселившись у Мюнхені, щоб займатися там літературою й іншими справами свого неспокійного серця. Зв’язки з батьківщиною, родиною було розірвано, почалося сповнене мінливості й непевності мандрівне життя.
Перше перебування Рільке в Мюнхені тривало з перервами до початку жовтня 1897 року. Вступивши до університету,.вільним слухачем, він вивчав потроху історію мистецтва, особливо італійського, однак здебільшого перебував сам на сам із собою, спілкуючись лише з декількома новими людьми. Ось тоді він і починає займатися поетичною творчістю.
У цей період свого життя Рільке знайомиться з росіянкою за походженням Лу Андреас-Саломе (на той час вона була вже одружена). З її ім’ям пов’язана не лише перша справжня закоханість 21-річного Рене, але й переповненість щастям, бо його розуміла рідна, духовно близька людина. Згодом їхні стосунки стали просто дружніми і тривали більше двох десятиліть. Ці стосуяки, сповнені невичерпної ніжності й довіри, були обірвані лиіне смертю поета.
Навесні 1899 року Рільке здійснив першу подорож до Росії. Рільке, Лу та її чоловік, утрьох, вирушили в дорогу з Берліна; у Чистий четвер, за православним календарем, вони були в Москві і вже увечері 28-го квітня їх прийняв 71-річний Лев Толстой. Великодню ніч святкували в Кремлі, і ця подія справила настільки велике враження, що залишилася в пам’яті поета на все життя. Під час своєї подорожі Рільке познайомився також з російськими художниками Леонідом Пастернаком і прославленим Іллею Рєпіним.
Вдруге Рільке поїхав до Росії, маючи намір грунтовніше з нею познайомитися. Цього разу Рільке був наодинці з Лу. Вони жили в Москві, потім вирушили до Тули. Трохи згодом побували в Україні, зокрема в Києві, побачили багато захоплююче цікавих творів мистецтва та пам’яток архітектури. Потім подорожували пароплавом до Кременчука, відтіля поїхали на північний схід, через Полтаву і Харків, до Воронежа, а далі у східному напрямку, до Саратова, на Волгу.
У ті роки Рільке спрагло вбирає в себе все російське – і літературу, і живопис, багато перекладає: Чехова, дещо з Достоєвського. Пізніше він перекладатиме німецькою мовою “Слово о полку Ігоревім”. А перебування в Україні, знайомство з її історією надихнуло Рільке в 1900 році на написання вірша “Карл Дванадцятий мчить по Україні” і новел “Як старий Тимофій умирав співаючи” та “Пісня про правду”.
У 1902-1911 роках Рільке живе у Франції. Париж вразив його насамперед новаціями в живописі. Величезну роль у житті Рільке відіграла зустріч зі скульптором Роденом. Цілих п’ять років Роден залишався для поета тим ідеалом, що викликає захоплення.
У 1926 році Райнер Рільке почав листуватися з Борисом Пастернаком і Мариною Цвєтаєвою. То був величний духовний союз трьох поетів, трьох геніїв XX століття. їх єднала спорідненість душ, вони прагнули творити досконале мистецтво в цьому далеко не досконалому світі.
Того ж року після тривалої боротьби з рідкісною формою невиліковної лейкемії помер великий австрійський поет Райнер Марія Рільке.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)