Проблема російського національного характеру в контексті трагічної епохи (по повісті А. Солженицина “Один день Івана Денисовича”)
Кожний народ, як і окремо взята людина, обладає своїм характером. Російський національний характер сформувався в процесі мирної праці землепашца, освоєння нових земель дослідником, захисту своєї Батьківщини воїном. У галерею образів щирих російських характерів ми можемо віднести Євгенія Онєгіна з однойменного роману А. С. Пушкіна, Печорина з “Героя нашого часу” М. Ю. Лермонтова, Андрія Болконского й Пьера Безухова з роману “Війна й мир” Л. Н. Толстого, ГриГорея Мелехова з роману “Тихий Дон” А. Шолохова… Цей список не має кінця,
Чи можна віднести головного героя повести Солженицина “Один день Івана Денисовича” до славної когорти кращих образів російської літератури? Безсумнівно, так. Спочатку нам здається, що головний герой повести – простий росіянин людина, нічим не примітний. У таборі, де він перебуває, таких “зеков”
Ці люди не зробили нічого негожого: баптисти постраждали за свою віру, а велика кількість находящихся в зоні – колишні полонені, відбувають строк як зрадники, хоча їхня провина лише в тім, що вони у вогні війни залишилися живі й потрапили в руки до ворога. Багато хто з них після звільнення з фашистських концтаборів поупали в “архіпелаг Гулаг”. Іван Денисович на перший погляд такої ж обикновенний лагерник, якому навіть слідчий, що веде справа колишнього полоненого про зраду Батьківщині, не зміг прийдумати, на яку розвідку працював його підслідний…
І от уже 8 років Іван Денисович поневіряється по таборах, терпить всі страждання, однак зберігає внутрішнє достоинство. На тлі тягучої трясовини табірного життя ми бачимо, що цілісність характеру Івана Денисовича не валить: він не принижується через пайку або сигарету, не доносить на товаришів, щоб полегшити свою долю в таборі. Іван Денисович – чимала людина: навіть тоді, коли хвора, почуває себе винувато, “совісно, начебто заздрячись на чуже”.
“У що… Микола Семенич… я начебто це… хворо…
“, – говорить він у санчастині. Крім цього, яскравий, надійний характер героя проявляется й у роботі. Іван Денисович володіє різними профессиональними навичками: він і тесля, і пічник, і муляр…
Азарт роботи як істинно російської людини захоплює Івана Денисовича Для нього підневільна праця стає духовним виходом на волю, порятунком від самітності й страждань, робота дає задоволення й позитивні емоції, так необхідні будь-якому “зеку”. Сувора правда життя, від якої содрогается всі естество вільної людини, подана через сприйняття главного героя. По^-буденному просто звучить кожний рядок оповідання про табірне життя, а контраст розмірянийности оповідання й трагічних сцен приводить читача до страшного потрясіння жахливістю тоталітарної системи, що ламала, але так і не зламала російської людини. Душу не можна позбавити волі, зробити її полонницей. Через страждання до очищення й праведного шляху йдуть у герої російських письменників всіх часів.
Після Аустерлица Андрій Болконский розуміє й приймає простий і неосяжний мир, як це спокійне блакитне небо Находит свою життєву правду у воріт рідного будинку поруч із сином ГриГорей Мелехов. Притягальним стало умиротворение будинку Турбиних для всіх його мешканців. Знаходить і свою моральну велич, духовну свободу “не по неправді” Іван Денисович. Ніякі епохальні трагедії не можуть поневолити сильних духом людей, що вистояли у важких условиях.
Саме такі, як Іван Денисович, не зламалися й не далечіні сгинуть Батьківщині Вони ж і дають надію, що рудименти тоталітаризму зникнуть назавжди з історії Росії
(2 votes, average: 3.50 out of 5)