Про що писав Зощенко?
Про здичавіння людини, замороченого барабанним боєм пропаганди, замордованного неминущими побутовими безладдями, запеклою боротьбою за жалюгідні по суті своєї переваги перед іншими. Отут уже не до шляхетності, жалі й здіймання духу. Отут може розгорітися жарка бійка через примусного їжачка, відбутися динамітна диверсія із приводу декількох украдених полешек дров. Неправда стає нормою: якщо бреше влада, те неминуча ланцюгова реакція, що доходить до самого низу, де пацієнт не вважає соромним обдурити лікаря, кербуд объегорить мешканців, дрібний
Але адже й зараз ми не на жарт стривожені тим же: катастрофічним падінням вдач із наслідками куди більше жорстоким і страшними: розгулом уголовщини, колективним озлобленням, що знаходить вихід те в міжнаціональній ненависті, то у вимогах насильницького уравнивания майнового положення
Багато десятків років тому письменник їдко висміяв міські влада, що здумали розбити на місці цвинтаря парк із атракціонами. Що б він сказав тепер, коли раз у раз чуєш про опоганення могил, крадіжках надгробних пам’ятників, обворови вании небіжчиків у крематоріях,
Михайло Зощенко, автор численних повістей, п’єс, кіносценаріїв, був неймовірно любимо читачами. Але справжню славу йому принесли маленькі гумористичні оповідання, які він публікував у всіляких журналах і газетах – в “Літературному тижні”, “Звістках”, “Вогнику”, “Крокодилі” і багатьох інших
Гумористичні оповідання Зощенко входили в різні його книги. У нових сполученнях вони щораз змушували по-новому глянути на себе: іноді вони з’являлися як цикл оповідань про темряву й неуцтво, а часом – як оповідання про дрібних набувачів. Найчастіше мовлення в них ішла про тих, хто залишився за бортом історії. Але завжди вони сприймалися як оповідання різко сатиричні
Пройшли роки, змінилися побутові умови нашого життя, але чомусь навіть відсутність тих численних деталей побуту, у яких існували персонажі оповідань, 1е послабило сили сатири Зощенко. Просто раніше страшні й огидні деталі побуту сприймалися лише як шарж, а сьогодні вони придбали риси гротеску, фантасмагорії
Те ж відбулося й з героями оповідань Зощенко: сучасному читачеві вони можуть здатися нереальними, наскрізь придуманими. Однак Зощенко, з його гострим почуттям справедливості й ненависті до войовничого міщанства, ніколи не відходив від реального бачення миру. Хто ж сатиричний герой Зощенко? Яке його місце в сучасному суспільстві? Хто є об’єктом глузування, злий фонии, презирливого сміху?
Навіть на прикладі декількох оповідань можна визначити об’єкти сатири письменника. В “Лихоліттях” головним “героєм є темна, неосвічена людина, з диким, первісним поданням про волю й права. Коли йому не дозволяють завести в магазин кінь, який потрібно неодмінно примірити хомут, він ремствує: “Ну й годинку. Кінь у крамницю не допущают… А давеча ми з нею в пивний сиде-1і – і хоч би хни. Слова ніхто не сказав. Заведивающий навіть особисто сміявся искренно… Ну й годинка”.
Родинний йому персонаж зустрічається в оповіданні “Точка зору”. Це – Егорка, що на питання про те, чи багато
За все своє життя автор ким тільки не бував за професією: від с/г. працівника до агента карного розшуку. Саме по цьомуе, як мені здається, він так детально й уміло описує образи самих різних людей із самих різних сфер діяльності. Зощенко був надзвичайно сприйнятливий до чужого напряму думок, що дуже допомагало йому підходити до багатьом питанням (головним чином проблемам політичним і всім наслідкам, що випливає з них, у ті часи) з різних точок зору. Часом здається, що герой-оповідач розповідей Зощенко є не хто інший, як сам письменник. Міщани, учені, лікарі, монтери, актори, спекулянти, “аристократки”, – всіх героїв, напевно, і не перелічити. Мені дуже сподобалося, з якою кумедністю Зощенко описує те, із чим насправді людям часто доводитися зіштовхуватися в повсякденному житті
Читаючи оповідання Зощенко пізнається психологія людини, що сам уже того не зауважуючи звик до свого незначного положення в суспільстві. Насправді, коли до людини перестають ставитися як до особистості мислячої й оригінальної, він, на жаль, поступово перестає себе поважати. Ясно, що письменник мріяв про більше гідний для людини світі
Створюючи свої добутки в доступному для розуміння кожному обивателеві мові, на, так сказати, мові мас, автор одержав величезне визнання. Зощенко сам писав про свою мову так: “Я пишу дуже стисло. Фраза в мене коротка. Доступна бедним”.По-моєму, далеко не кожний, навіть дуже гарний письменник, що пізнав життя простого народу, здатний спуститися з літературних висот і заговорити з людьми, про які й для кого він пише, на їх повсякденному, зрозумілому имязике.
По тій же тональності, у який говорять між собою герої зощенковских оповідань у повсякденній для себе обстановці (наприклад: у сім’ї, на роботі, у трамваї), читач розуміє, що й сам автор – свій, живучий такої ж, як і він сам, простою життям, немудре людина, яких “у кожному трамваї по десяти штук їдуть”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)