ЧиХочемо ми бути “нумерами” або про що писав Замятін

Теперішній письменник – це завжди мислитель, що прагне заглянути в Майбутнє, пророчити життя нащадків. Але письменник – це й людина, що створює систему: моральних цінностей, поглядів на історію, розвиток суспільства. Література часто ставала засобом пропаганди ідей письменника. Із цим, зокрема, зв’язане виникнення в літературі жанру утопії. У добутках цього жанру зображувався ідеальний, з погляду автора, принцип побудови суспільства. Але паралельно розвивається й жанр антиутопії

Життя змушувало письменників задуматися: чи не

так гарні будуть ті результати, до яких може прийти людство? Взагалі, що є прогрес? Те, що допомагає людині стати хазяїном природи, миру почуттів, свого ж єства? Але чи не приведе це до втрати людиною своєї індивідуальності, до знеособлювання сірої однакової маси?

Е. Замятін – письменник, якому вдалося досить точно розглянути прикмети якогось антипрогресу в навколишній дійсності першого років радянської влади. Звичайно, предметом його міркувань стає не тільки технічний прогрес, але й ті суспільні ідеали, які висувалися за незаперечні істини. Замятін задається питанням: яким повинне бути майбутнє, щоб людина почувала

себе щасливим, щоб здійснив свої надії, реалізував ідеали?

Один з можливих відповідей на це питання – знаменитий “четвертий сон” Віри Павлівни з роману Н. Г. Чернишевського “Що робити?”. Е. Замятін начебто спеціально повторює опис цієї, однієї із класичних утопій: його герої живуть комуною в місті зі скла й металу

У романі “Ми” у фантастичному й гротесковому вигляді з’являється перед читачем можливий варіант суспільства майбутнього. Приводиться мрія сильних миру цього: “Життя повинна стати стрункою машиною й з механічною неминучістю вести нас до бажаної мети”. На жаль, у такому суспільстві немає нічого, що б не передвіщала вже сучасна письменникові реальність. Перед нами розвертається “математично доконане життя” Єдиної Держави

Символічний образ “вогнедишного інтеграла”, чуда технічної думки й одночасно знаряддя найжорстокішого поневолення, відкриває книгу. Бездушна техніка разом з деспотичною владою перетворили людини в придаток машини, відняли в нього волю, виховали в добровільному рабстві. Мир без любові, без душі, без поезії. Людині “нумеру”, позбавленому ім’ю, було викликано, що “наша несвобода” є “наше щастя” і що це “щастя” – у відмові від “я” і розчиненні в безособовому “ми”. Викликано, що художня творчість – “уже не безпардонний солов’їний свист”, а “державна служба”. Особисте життя теж розглядається як державний обов’язок, виконувана відповідно до “табеля сексуальних днів”.

Роман Е. Замятіна – попередження про подвійну небезпеку, що загрожує людству: гіпертрофованої влади машин і влади держави. “Однотипність” безроздільно й невсипно панує над життям всіх членів суспільства. Це забезпечується доконаною технікою й недремними очами “хоронителів”.

Твір Замятіна перейнято роздумами про російську післяреволюційну дійсність. У ньому вгадуються таємні думки про можливі й уже, що виявилися при житті письменника перекрученнях, соціалістичної ідеї

Найважчі роздуми викликав у письменника політика загального будівництва комунізму. Вона передбачала сугубу централізацію політичного й економічного життя в країні, ряд жорстоких репресивних мір у відношенні інакомислячих. Ще в перші післяреволюційні роки Е. Замятін усвідомив, що іншого вибору не буде й що людям нав’язана єдина модель подальшого руху – новий варіант тоталітаризму

Роман Е. Замятіна придбав особливе значення як попередження про можливі перекручування красиво преподносимой ідеї соціалізму, про небезпеку відхилень від демократичного шляху й зловживань насильства над людською особистістю. Наступні події вітчизняної й світової історії показали, що тривоги письменника не були даремними. Наш народ пережив і гіркі уроки колективізації, і сталинизм, і репресії, і загальний страх, і застій

Багато сцен роману змушують згадати недавнє минуле. Маніфестація на честь Благодійника, офіціозні, одноголосні вибори, “хоронителі”, які стежать за кожним кроком людини. Але Євгеній Замятін показує, що в суспільстві, де все спрямовано на придушення особистості, де ігнорується людське “я”, де одноособова влада є необмеженої, можливий бунт. Здатність і бажання почувати, любити, бути вільним у думках і вчинках штовхають людей на боротьбу. Але влади знаходять вихід: у людини за допомогою операції видаляють фантазію – останнє, що змушувало його піднімати гордо голову, почувати себе розумним і сильним. Все-таки залишається надія, що людське достоїнство не вмре при будь-якому режимі. Цю надію висловлює жінка, що своєю красою спонукує на боротьбу

Але чи хоче письменник дати свою модель ідеального суспільства? Ні, навпроти, він наполягає на тому, що ідеального суспільства не існує. Життя – це прагнення до ідеалу. І коли це прагнення відсутнє, людська особистість поступово починає вмирати

Автор роману “Ми” належить до тих великим художникам, хто призивав нас звернути увагу на вічні цінності й не забувати про їх в умовах глобальних історичних зрушень XX сторіччя. У свій час роман не був прийнятий. Але зараз повернулися до нас із небуття добутку, подібні до роману “Ми”, бути може, дозволять “по-новому” глянути на події історії, осмислити роль людини в них. “Ми” – застереження проти відмови пручатися, якщо людське співтовариство хочуть перетворити в сукупність “винтиков”, моральні цінності замінити “грандіозним всесвітнім рівнянням”, а із всіх ліній залишити тільки одну – пряму


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ЧиХочемо ми бути “нумерами” або про що писав Замятін

Categories: Нові твори

Links