Природа й людина у творах Миколи Вінграновського

Народився в м. Первомайську на Миколаївщині в селянській сім’ї. Учився в Київському інституті театрального мистецтва імені И. Карпенко-Карого, у Всесоюзному державному інституті кінематографії в Москві. Працював на Київській кіностудії імені А. Довженко актором, режисером, сценаристом. Поет, прозаїк. Автор поетичних збірників “Атомні прелюдії”, “Сто поэзий”, “На срібному березі”, ” Київ “, “Поезії”, “Цю жінку я люблю” і інших, роману “Наливайко”, добутків для дітей. Лауреат Міжнародної премії Антоновича,

Державної премії імені Т. Г. Шевченко. Багато письменників оспівують свій рідний край, виражають свою любов до нього, захоплюються його красою

Одним з таких письменників є Микола Вінграновський. У поезії “Грім” яскраво відтворений картина літньої грози. Як звичайно грім лякає людей, але в цьому вірші грім показаний добрим дідусем, що допомагає дітям зібрати врожай – обтрусити галузі злив, груш:

И натрусив зі зливи злив, Щоб легше було сливі

Навіть бурчання грому, що поет передає словами зі звуком “р”, є бурчанням дідуся, що хоче здаватися суворим, але насправді добрий. Людина –

така ж часточка природи, як рослини й тварини. Коли людина розуміє це й піклується про природу, то Природа неодмінно віддячить його. В оповіданні “Первинка” ми бачимо, що люди й тварини потрібні один одному, щоб вижити в тяжких умовах. Велика Вітчизняна Війна наближалася до завершення, і в зруйнованому, голодному селі жінки й діти з нетерпінням очікували повернення чоловіків-трудівників, які допоможуть відродити добробут на селі. У цей час діти взрослели раніше: “Миколке було всього років дванадцять

Мати… купити корову повинна була доручити Миколке”. Головний герой оповідання – Миколка – теперішній глава сім’ї, що відчуває відповідальність і піклується про молодший братику й сестричці, про хвору матір. Особливо зачіпає душу читача епізод купівлі корови Миколкой і їхня дорога додому: “Тепер вона була його, їх, домашня, і із цієї хвилини корівка сподобалася йому на все життя”. Хлопчик, а за ним і автор, називає майбутню годувальницю сім’ї “корівкою”:

“Миколка глянув у темно-блакитні коров’ячі очі й запитав:

– А як тебе кликати? – Корівка мигнула, і в її очах на мить промайнуло щось…”.

Ще один повноправний герой оповідання – пес по імені Собака. Безпритульне тварини прибилося до людей і знайшло в них не тільки нових хазяїв, а й друзів. Закінчується оповідання символічною картиною весняної сівби, у якому разом співробітничають люди й тварини. Загальна робота стає загальною радістю й принесе довгоочікуваний добробут


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Природа й людина у творах Миколи Вінграновського