Людина і природа в поезії Рильського

Краса природи рідної землі надихала багатьох митців на створення визначних шедеврів. Природа, її гармонійна краса і щедрість присутні і в ліриці та поетичному епосі М. Рильського, в його нарисах і оповіданнях.

Про роль природи в розвитку літератури та мистецтва поет висловив ряд цінних думок в наукових стаття “Природа і література”, “Про людину, для людини”. У них митець обгрунтував “благотвірний вплив природи на всі ділянки людського життя”.

Рильський з дитинства кохався у природі, працював збагнути її таємниці: Хіба

звичайно шелестить трава,

Коли дитина у садку гуляє? Ні! Кожная билинка там жива, Комаха кожна щось розповідає,

І кожна щось розповідає

І кожна грудка сірої землі

Для неї – казка і краса безкрая! Ліричний герой Рильського ніколи не вважав себе “царем природи”. Він – її талановита дитина, вірний і дбайливий син, а природа – вічне й невичерпне джерело життя і творчості.

Вона – це мати. Будь же сином, А не естетом.

І станеш ти не папіряним – Живим поетом. З відчуття краси своєї медвяної землі – цієї “хліборобської” народилися в душі поета високі почуття патріотизму й любові

до людини, яка своєю працею оживляє, прикрашає землю.

Радість очам серцю приносить і нива білою гречки, і червоній помідори, і молочно-сині поля, і срібло лісової води, і золото стиглої пшениці та осіннього лісу.

У поезії Рильського природа – “храм і майстерня”.

Образ билинного багатиря Микули Селяниновича в поезії “Лягла зима” є символом молодої людини, яка, здобувши в місті освіту, повертається в село, щоб своїми знаннями і працею збагатити землю:

Він дасть землі, Микула, новочасний, Незнану міць – процвіте земля І стане лан – як стан злото поясний, І нові вруна випестить рілля. У роздумах про добробут народу митець не продивляє цивілізацію первісній природі, а стверджує, що тільки гармонійне єднання природи і культури стане джерелом людського щастя:

І для тебе, племено земне, І зірки палатимуть і домни, Розіллються ріками скрипки, Килимом простеляться метали. Символ “братерського єднання” ланів і гаїв благоуханих з електричним колом світляним – “ластівки на телеграфнім дроті”.

Людина не повинна панувати над природою так, як завойовник панує над чужим народом. Відповідно до законів природи люди мають своєю працею і розумом надавати їй нової, вищої краси.

Герої багатьох ліричних портретів Рильського – це гуманісти, які задля щастя народу наполегливо працюють над оздоровленням і вдосконаленням природи. Так, в образі простого сільського садівника-самоучки Тодося, який виводить нові сорти плодових дерев, своєю працею вливає в рідну землю “силу розуму живу”, утверджується гуманістична суть перетворення і збагачення природи: “…таж то людина в’яже для людини нові гірлянди із нових ягід”.

У дні Великої Вітчизняної війни наш народ самовіддано захищав рідну землю, її красу, природні багатства. У вірші “За рідну землю” Рильський закликав іти “у бій за наші ниви, за наші ясні зорі, за наші тихі води”. Величний образ рідної української землі постає в поемі “Слово про рідну матір”. Природа України і її культура становлять тут нерозривну єдність через картини природи, її барви, пахощі автор опоетизував рідну землю, її неповторну красу і щедрість.

Всі блага земні творяться людиною і для людини. “Хвала землі, стократна честь – людині!” – проголошує поет. Підкорення ж природи здійснюється в ім’я грядущих років і століть”.

Герої творів Рильського, підкорюючи “сили матері-природу”, прагнуть “стократ помножити її щедроту”. На цьому акцентує поет у “Миргородських записах”. А у циклі “Др. І віддарунок” вказується, що добрі взаємини людини з природою подібні до щедрої дружби побратимів. За труд і любов людини природа віддячує їй своїми дарами.

У багатьох торах Рильського звучить заклик підходити до природи розумно і гуманно, бо вона – нам захисник і добрий друг. У віршах “Ліс” і “Розмова з другом” провідна ідея – берегти природу для щастя сучасного і майбутнього поколінь:

Той, хто любить парости кленові,

Хто діброви молоді ростить,

Сам достоїш людської любові,

Бо живе й працює для століть! ,

Пейзажна лірика Рильського розвиває високі естетичні смаки, вчить людину бути спостережливого, серцем і розумом сприймати природу:

В зелених лаврах, в синій світлотіні,

У сяйві сонця й вишнях у цвіту,

В огні троянд, у моря мерехтінні

Побачить кожен може красоту. Книжка віршів “Троянди й виноград” розкриває багатство духовного світу наших сучасників, які “за законами краси” творять нове життя, примножують багатства природи.

Всі герої тонко відчувають красу природи, своєю працею створюють матеріальний і духовний достаток суспільства – необхідну умову людського щастя. Поет утверджує гармонію красивою і корисною, як духовна настанова звучать рядки:

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красне і корисне. У творчості Максима Рильського створений повнокровний образ людини, що має “серце друзів одкрите… розум до інших уважний”, чуттєвої до краси навколишнього світу. їй любі “сині світанки над водами, шум у лісі зелений і шум золотий, спів солов’їний і пісня людська, скромна шипшина і горда троянда”.

Вона живе у злагоді з природою і збагачує її новою, незрівнянно вищою, незнаною раніше красою.

Варіант 2.

Коли ми промовляємо “український поет”, в уяві постають кілька фігур, це можуть бути різні люди, але М. Т. Рильський буде там завжди. Лише витончена душа поета може поєднати у думці виноградні лози і мову, може сказати:

Земле! Як тепло нам з тобою.

Творче життя Рильського – то сходження до вершин мистецтва, до найвищої краси відносин між людиною і природою, Усією своєю творчістю поет промовляє до нас: людина і природа – одне ціле, яке неможливо роз’єднати:

Той, хто садить паростки кленові, Хто діброви молоді ростить, Сам достоїн людської любові, Бо живе й працює для століть.

“Троянди й виноград”, “В затінку жайворонка”, “Яблука доспіли” – усі ці твори демонструють читачу любов і розуміння природи. Рильський надзвичайно уважний до художніх деталей. Ми вловлюємо настрій ліричного героя, бачимо картини теплої чудової осені:

Ми збирали з сином на землі каштани, Ми дивились довго, як хмаринка тане…

Або ніби реально знаходимось у саду, де гілля вгинається під вагою зрілих плодів: “Яблука дозріли, яблука червоні…” Протягом усього життя звучить у ліриці М. Т. Рильського мотив любові до Батьківщини, віра в людину, в красу гармонійних відносин між людиною і природою.

Творчість М. Рильського зросла на міцній основі класичної літератури та фольклору, і на цьому грунті розвинувся оригінальний, самобутній голос поета. Згадаймо поезію “На білу гречку впали роси”, що стала відомим романсом. Поет створює ліричну мініатюру, в якій замилування рідною природою поєднується з передачею глибоких переживань героя, його сумом за коханою, його пам’яттю про неї.

Рильський уміє побачити суттєве, вічне, у звичайному, буденному, зовні “непоетичному”:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла, І музику палку, що ніжно серце тисне. У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне.

Вони символізують єдність двох важливих сторін людського життя: насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці.

Світлим почуттям краси живе і герой ліричної мініатюри “Поле чорніє. Проходять хмари…” Він закоханий у рідну землю, його серце сповнене радістю, бо ж прийшла весна, молодість землі! Рильський був майстром різноманітних строфічних стилів.

Проте подібне розмаїття не було самоціллю для поета, а слугувало розкриттю настроїв його ліричного героя, роздумів автора про людину і час. На схилі літ Максим Тадейович звертався до нас, його майбутніх читачів:

Слова повинні буть покірні – чуттям і помислам твоїм, І рими мусять бути вірні, Як друзі в подвигу святім.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Людина і природа в поезії Рильського

Categories: Твори з української літератури

Links