“Душа моя в цвітінні” Твір за Віршами Миколи Вінграновського
Високе небо та палюче степове сонце. Кози та молочай. Жовті троянди, які горять золотим вогнем, розкішні сливи та яблука. Ось що пам’тає з дитинства сучасний український поет Микола Вінграновський. Він відчуває своє коріння, його родовід – від Дніпра, від великих і малих річок України, від її квітучих садів. Величальну рідній землі співає поет у своїх віршах, які близькі серцю кожного українці: А в тиші я питав: про що шумиш Рясним садком, схилившись в чорнобривці? Та хтось питає тихо: земле, спиш? Уже спочила? Дай води з криниці! У своєму творчому
Грім жив у хмарі і згори він бачив, хто що хоче: Налив грозою грім яри, Умив озерам очі.
Природне явище грім постає в однойменній поезії в образі доброго дядька, який допомагає природі: яри напоїв, натрусив слив та груш, щоб деревам було легше. Природа у творах Вінграновського – це олюднений світ, дуже чутливий до настроїв поета, який вважає
Над білим полем біле небо, В гнізді сорочім сніг сидить.
Поезія Миколи Вінграновського змушує нас пильніше вдивлятися в чарівну красу українських ландшафтів, вивчати народно-пісенну творчість, вона надихає читача на роздуми, на філософське осмислення життя. Раннє дорослішання “дітей війни” в оповіданні Миколи Вінграновського “Первінка” Нещодавно я познайомилася з оповіданням Миколи Вінграновського “Первінка”. Цей твір вразив мене майстерно змальованими картинами післявоєнної розрухи, тяжким становищем людей, їх патріотизмом і душевною щирістю. Ішов останній рік війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина: жінка Марія та її троє дітей. Найстаршому – Миколці – йшов дванадцятий рік. Голодно було в їхній оселі, проте Марія зібрала трошки грошей, щоб купити корову; Кому ж доручити цю справу? Сама хвора, чоловік на фронті, а от Миколка – впорається з цим. Мати вважала сина вже дорослим, бо під час війни, коли всі чоловіки були в армії, частину їх нелегких справ взяли на свої плечічтідлітки. Чюпчина і справді поводив себе на базарі по-дорослому: по-хазяйськи оцінив товар, не квапився. Ціни на коров були високі, удвічі вищі за ті гроші, що дала мати, і Миколка відчув, “як його двісті тисяч за пазухою почали холодно ворушитися, як живі”. І все ж таки він вибрав за помірну суму чорненьку корівку, “яка хиталась од вітру і світила ребрами, і вим’я під нею було, як маленьке яблучко”. Саме в сцені продажу худоби автор яскраво показав, що воєнна розруха, злидні, голод зробили людське життя нестерпним. На прикладі тітоньки, яка продавала цю корівку, бачимо, якою жорстокою була війна, скільки людей зазнали непоправних тяжких втрат. На жінці не було навіть теплого одягу, а лише піджачок з рукавами по лікті, на ногах – одна чуня, а друга калоша прив’язана до ноги кабелем. Мабуть, цій жінці вже нічим було годувати худобу і вона мусила за копійки її продати. Відчувається, що господиня любить свою корову, піклується про неї, наче про людину, хвилюється, щоб добре її доглядали. Коли Миколка з Первінкою, так звали корову, трохи відійшов та повернувся, то побачив, що тіточка все стояла на тому самому місці і посинілою рукою витирала на очах сльози.
Хлопчик дуже зрадів Первінці, і коли треба було її підгодувати, то він навіть вночі не злякався полізти шукати травичку під страшним німецьким “тигром”. Цей епізод характеризує Миколку як сміливу та відповідальну людину. Все оповідання Миколи Вінграновського сповнене невичерпної любові автора до простих трудівників, які заради Вітчизни жертвували всім, навіть життям. Цей твір вчить нас сміливості, рішучості, відповідальності, виховує любов і пошану до рідної землі та до її минулого.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)