“Правда” і “злість” у комедії Гоголя “Ревізор”
Сюжет комедії “Ревізор”, так само як і сюжет безсмертної поеми “Мертві душі”, був подарований Гоголеві О. С. Пушкіним. Гоголь давно мріяв написати комедію про Росію, висміяти недоліки бюрократичної системи, які так добре відомі кожній російській людині. Робота над комедією так захопила й захопила письменника, що в листі Погодину він написав: “Я збожеволів на комедії”. В “Ревізорі” Гоголь уміло сполучить “правду” і “злість”, тобто реалізм і сміливу, нещадну критику дійсності. За допомогою сміху, нещадної сатири
В “Театральному роз’їзді” Гоголь писав, що в сучасній драмі дією рухає не любов, а грошовий капітал і “електрики чин”. “Електрики чин” і породив ту трагікомічну ситуацію загального страху перед лжеревизором.
У комедії “Ревізор” представлений ціла “корпорація різних службових злодіїв і грабіжників”, що блаженно існують у повітовому місті N.
При описі миру хабарників і казнокрадів Гоголь використав ряд художніх прийомів, які підсилюють характеристики
Відкривши першу ж сторінку комедії й довідавшись, що, наприклад, прізвище приватного пристава – Уховертов, а повітового лікаря – Гибнер, ми одержуємо, взагалі ж, уже досить повне подання про цих персонажів і про відношення автора до них. Крім того, Гоголь дав критичні характеристики кожного з головних діючих осіб. Ці характеристики допомагають краще зрозуміти суть кожного персонажа. Городничий: “Хоч і хабарник, але поводиться дуже солідно”, Ганна Андріївна: “Вихована вполовину на романах і альбомах, вполовину на турботах у своїй коморі й дівочій”, Хлестаков: “Без царя в голові. Говорить і діє без усякого міркування”, Осип: “Слуга, такий, як звичайно бувають слуги кілька літнього років”, Ляпкин-Тяпкин: “Людина, що прочитала п’ять або шість книг, і тому трохи вільнодумна”. Поштмейстер: “Простодушний до наївності людин”.
Яскраві портретні характеристики дані також і в листах Хлестакова в Петербург своєму приятелеві. Так, говорячи про Землянику, Хлестаков називає піклувальника богоугодних закладів “доконаною свинею в ярмулці”.
Основним літературним прийомом, яким користується М. В. Гоголь при комічному зображенні чиновника, є гіпербола. Як приклад застосування цього прийому автором можна назвати й Християна Івановича Гибнера, що не в змозі навіть спілкуватися зі своїми хворими через повне незнання російської мови, і Аммоса Федоровича з поштмейстером, що вирішили, що приїзд ревізора передвіщає прийдешню війну. Гіперболічна спочатку й сама фабула комедії, але в міру розвитку сюжетної дії, починаючи зі сцени оповідання Хлестакова про його петербурзьке життя, гіпербола переміняється гротеском. Осліплені страхом за своє майбутнє чиновники й хапаються за Хлестакова, як за соломинку, міське купецтво й обивателі не в змозі оцінити всієї абсурдності що відбуває, і безглуздості нагромаджуються одна на іншу: отут і унтер-офіцерша, що “сама себе висікла”, і Бобчинский, що просить довести до відома його імператорської величності, що “у такий^-те місті живе Петро Іванович Бобчинский” і т. п.
Кульмінація й наступна відразу за нею розв’язка наступають різко, жорстоко. Лист Хлестакова дає таке просте й навіть банальне пояснення, що в цей момент воно виглядає для Городничего, наприклад, набагато більше неправдоподібним, чим всі хлестаковские фантазії. Варто сказати пари слів про образ Городничего. Як видно, йому доведеться розплатитися за гріхи свого кола в цілому. Зрозуміло, він і сам не ангел, але удар настільки сильний, що в Городничего наступає щось начебто прозріння: “Нічого не бачу: бачу якісь свинячі рила замість осіб, а більше нічого…”
Далі Гоголь застосовує прийом, що став таким популярним у наш час: Городничий, ламаючи принцип так званої “четвертої стіни”, звертається прямо в зал: “Чому смієтеся? Над собою смієтеся”. Цією реплікою Гоголь показує, що дія комедії насправді виходить далеко за межі сцени театру, переноситься з повітового міста на неосяжні простори. Адже, недарма деякі літературознавці бачили в цій комедії алегорію на життя всієї країни. Є навіть легенда про те, що Микола І, подивившись п’єсу, вимовив: “Усім дісталося, а більше всіх мені!”
Німа сцена: як громом уражені коштують мешканці провінційного містечка, погрязшие в хабарах, пияцтві, плітках. Але от іде гроза, що очищає, що змиє бруд, покарає порок і нагородить чеснота. У цій сцені Гоголь відбив свою віру в справедливість вищої влади, бичуючи тим самим, по вираженню Некрасова, “маленьких злодюжок для задоволення більших”. Треба сказати, що пафос німої сцени не в’яжеться із загальним духом цієї геніальної комедії
Після постановки комедія викликала шквал критики, тому що в ній Гоголь зламав всі канони драматургії. Але головне невдоволення критики було звернено на відсутність позитивного героя в комедії. У відповідь на це Гоголь напише в “Театральному роз’їзді”: “…Мені жаль, що ніхто не помітив чесної особи, що били в моїй п’єсі. Це чесну, шляхетну особу був – сміх”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)