Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна – Станційний доглядач
Немає людей найнещасніші станційних доглядачів, бо в усіх своїх неприємностях мандрівні неодмінно звинувачують наглядачів та намагаються на них зігнати свою злість з приводу поганих доріг, нестерпного погоди, кепських коней і тому подібного. А між тим доглядачі – це здебільшого лагідні і безмовні люди, “сущі мученики чотирнадцятого класу, огороджені своїм чином тільки від побоїв, і то не завжди”. Життя доглядача сповнена тривог і турбот, він ні від кого не бачить подяки, навпаки, чує погрози і крики і відчуває поштовхи роздратованих
Ставила самовар і накривала на стіл смотрітелева дочка, дівчинка років чотирнадцяти на ім’я Дуня, яка завідгонило оповідача своєю красою. Поки Дуня клопоталася, мандрівник розглядав оздоблення хати. На стіні зауважив він картинки із зображенням історію блудного сина, на вікнах – герань, в кімнаті було ліжко за строкатою фіранкою. Мандрівник предложив Самсона
Що приїхав лікар знайшов у нього гарячку і прописав повний спокій. На третій день офіцер був вже здоровий і зібрався їхати. День був недільний, і він запропонував Дуні довезти її до церкви. Батько дозволив дочці поїхати, не припускаючи нічого поганого, але все ж їм опанувало занепокоєння, і він побіг до церкви. Обідня вже скінчилася, благаючі розходилися, а зі слів дячка доглядач дізнався, що Дуні в церкві не було. Повернувшись ввечері ямщик, що віз офіцера, повідомив, що Дуня вирушила з ним до наступної станції. Доглядач зрозумів, що хвороба офіцера була удаваною, і сам зліг в сильній гарячці. Одужавши, Самсон випросив відпустку і пішки вирушив до Петербурга, куди, як знав він з подорожньої, їхав ротмістр Мінський. У Петербурзі він відшукав Мінського і з’явився до нього. Мінський не відразу впізнав його, а дізнавшись, почав запевняти Самсона, що він любить Дуню, ніколи її не покине і зробить щасливою. Він дав доглядачеві грошей і випровадив на вулицю.
Самсону дуже хотілося ще раз побачити дочку. Випадок допоміг йому. На Ливарної зауважив він Мінського в чепурних дрожках, які зупинилися біля під’їзду триповерхового будинку. Мінський увійшов до хати, а доглядач з розмови з кучером дізнався, що тут живе Дуня, і увійшов до під’їзду. Потрапивши в квартиру, крізь відчинені двері кімнати побачив він Мінського і свою Дуню, чудово одягнену і з неясносма дивиться на Мінського. Помітивши батька, Дуня скрикнула і без пам’яті впала на килим. Розгніваний Мінський виштовхав старого на сходи, і той відправився геть. І ось вже третій рік він нічого не знає про Дуні і боїться, що доля її така ж, як доля багатьох молоденьких дур. Через деякий час знову сталося оповідачеві проїжджати цими місцями. Станції вже не було, а Самсон “з рік як помер”. Хлопчик, син пивовара, який оселився в Самсонової хаті, проводив оповідача на могилу Самсона і розповів, що влітку приїжджала прекрасна пані з трьома барчатамі і довго лежала на могилі доглядача, а йому дала п’ятак сріблом, добра пані.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)