Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем
Прекрасна людина Іван Іванович! Яка славна у нього бекеша! Коли зробиться жарко, Іван Іванович скине з себе і бекешу, відпочиває в одній сорочці і дивиться, що робиться у дворі і на вулиці. Дині – його улюблена страва. З’їсть диню Іван Іванович, а насіння збере в особливу папірець і напише на ній: “Ця диня з’їдена такого-то числа”. А який будинок у Івана Івановича! З прибудовами і навісами, так що дахи всієї будови схожі на губки, що наростають на дереві. А сад! Чого там тільки немає! Всякі дерева і всяка городина є в цьому саду! Минуло
Дуже хороший також людина Іван Никифорович. Його двір біля двору Івана Івановича. І вони такі приятелі, яких світ не виробляв. Іван Никифорович ніколи не був одружений і навіть не мав наміру одружитися. Він має звичай лежати весь день на ганку, а якщо і пройде по двору оглянути господарство, то скоро повертається знову на спокій. У спеку Іван Никифорович любить купатися, сяде по горло у воду, велить поставити також у воду стіл і самовар і п’є чай в такій прохолоді.
Незважаючи на велику приязнь, Іван Іванович та Іван Никифорович не зовсім подібні між собою. Іван Іванович худорлявий і високого зросту, Іван Никифорович нижче, але зате поширюється в ширину. Іван Іванович має дар говорити надзвичайно приємно, Іван Никифорович, навпаки, більше мовчить, але зате якщо вліпить слівце, то тримайся тільки. Голова в Івана Івановича схожа на редьку хвостом вниз, голова Івана Никифоровича на редьку хвостом вгору. Іван Іванович любить ходити куди-небудь, Іван Никифорович нікуди не хоче йти. Іван Іванович надзвичайно цікавий і, якщо ніж буває незадоволений, негайно дає помітити це. По виду ж Івана Никифоровича завжди важко дізнатися, сердитий він чи радіє чого-небудь. Приятелі однаково не люблять бліх і ніколи не пропустять торговця з товарами, щоб не купити у нього еліксиру проти цих комах, Вилаявши наперед його гарненько за те, що він сповідує єврейську віру. Втім, незважаючи на деякі несходства, як Іван Іванович, так і Іван Никифорович прекрасні люди.
Одного ранку, лежачи під навісом, Іван Іванович довго оглядає своє господарство і думає: “Боже мій, який я господар! Чого ж іще немає в мене? ” Задавши собі такий глибокодумний питання, Іван Іванович починає дивитися на подвір’я Івана Никифоровича. Там худа баба виносить і розвішує вивітрювати залежані речі, серед нескінченної кількості яких увагу Івана Івановича приваблює стара рушниця. Він розглядає рушницю, одягається і йде до Івана Никифоровича випросити вподобану річ або обміняти на що-небудь. Іван Никифорович відпочиває на розстеленому на підлозі килимі без всякого одягу. Приятелі пригощаються горілкою і пирогами зі сметаною, Іван Іванович хвалить погоду, Іван Никифорович посилає спеку до біса. Іван Іванович ображається на богопротивні слова, але все ж переходить до справи і просить віддати йому рушницю або обміняти на буру свиню з двома мішками вівса на додачу. Іван Никифорович не погоджується, міркуваннями про необхідність у господарстві рушниці лише раззадорівая сусіда. Іван Іванович з досадою говорить: “Ви, Іван Никифорович, розносилися так з своєю рушницею, як дурень з писаною торбою”. На це сусід, що вміє “відшити” краще будь-якої бритви, відповідає: “А ви, Іване Івановичу, справжній гусак”. Це слово настільки ображає Івана Івановича, що він не може володіти собою. Приятелі не тільки сваряться – Іван Никифорович кличе “навіть бабу і хлопця, щоб ті взяли та й виставили сусіда за двері. До того ж Іван Никифорович обіцяє побити Івану Івановичу морду, той у відповідь, тікаючи, показує дулю. Отже, два поважних чоловіка, честь і прикраса Миргорода, посварилися між собою! І за що? За дурниця, за те, що один назвав іншого гусаком. Спочатку колишніх приятелів ще тягне примиритися, але до Івана Никифоровича приїжджає Агафія Федосіївна, не колишня йому ні своячкою, ні кумою, а все ж таки часто їздила до нього, – вона-то і перешіптуються Івану Никифоровичу, щоб він ніколи не мирився і не міг пробачити свого сусіда. На довершення всього, наче з особливим наміром образити недавнього приятеля, Іван Никифорович будує прямо на місці перелазу через тин гусячий хлів. Вночі Іван Іванович крадеться з пилою в руці і підпилює стовпи хліва, і той падає зі страшним тріском. Весь наступний день Івану Івановичу здається, що ненависний сусід помститься йому і, принаймні, підпалить його будинок. Щоб випередити Івана Никифоровича, він поспішає в миргородський поветовий суд, щоб подати на сусіда скаргу. Після нього з тією ж метою до суду є і Іван Никифорович. Суддя по черзі вмовляє сусідів помиритися, але вони непохитні. Загальне замішання в суді завершує надзвичайна подія: бура свиня Івана Івановича вбігає в кімнату, вистачає прохання Івана Никифоровича і тікає з папером. До Івану Івановичу направляється городничий, звинувачуючи господаря у вчинку його свині і одночасно намагаючись умовити примиритися з сусідом. Візит городничого не приносить успіху. Іван Никифорович пише нову скаргу, папір кладуть у шафу, і вона лежить там рік, другий, третій. Іван Никифорович будує новий гусячий хлів, ворожнеча сусідів міцніє. Все місто живе одним бажанням – примирити ворогів, але це виявляється неможливим. Де з’являється Іван Іванович, там не може бути Івана Никифоровича, і навпаки. На асамблеї, яку дає городничий, порядне товариство обманом зводить ніс до носа ворогуючих сусідів. Всі вмовляють їх простягнути один одному руки на знак примирення. Згадуючи причину сварки, Іван Никифорович каже: “Дозвольте вам сказати по-дружньому, Іван Іванович! Ви образилися за чорт знає що таке: за те, що я вас. назвав гусаком… ” Образливе слово знову вимовлено, Іван Іванович у сказі, примирення, вже майже відбулося, летить на порох! Через дванадцять років у святковий день у церкві серед народу, віддалік один від одного, стоять два дідусі – Іван Іванович та Іван Никифорович. Як же вони змінилися і постаріли! Але всі їхні думки зайняті судовою тяганиною, яка ведеться вже в Полтаві, і навіть у погану погоду їздить туди Іваном Никифоровичем надії вирішити справу на свою користь. Чекає сприятливих вістей і Іван Іванович… У Миргороді – осінь з своєю сумним погодою: бруд і туман, одноманітний дощ, слізливе без просвіту небо. Нудно на цьому світі, панове!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)