Білик Іван Іванович Похорон богів
Білик І. І. Похорон богів: Історичний роман. – К.: А. С. К., 2005. – 480 с.
Року 974-го
МІСЯЦЯ ГРУДНЯ
В П’ЯТИЙ ДЕНЬ
Це вже повторювалося вдруге: розпачливий надсадний зойк, наче когось підіймали мечем під пазуху. Настас перехрестився правою рукою і тричі ляснув себе по щоці, а коли той самий моторошний звук пролунав утретє, перехрестився лівою й нараз відчув, як волосся під шапкою настовбурчилося й змокло.
Настас не знав до пуття жодної християнської молитви, тому хрипким від переляку шепотом прошарудів перші-ліпші поганські слова,
Вій почав обережно пробиратися крізь кущі – замова додала йому сміливості, й коли пройшов отак сажнів з двадцять п’ять, дивний звук повторився вчетверте. Настас аж присів – крізь голе галуззя у видолку видніла бурувато-сіра пляма. Він ліг на вогке опале листя і підповз до товстелезного дубового пня, з одного боку присипаного мурашником. Тепер Настас побачив те, чого досі не міг розгледіти за низькою порістю дубків-нелинів.
Під старим берестом зійшлися
Сухе листя довкола було перемішане з землею, неначе змагання тривало цілий день, немовби людина могла боротися з диким бугаєм на рівних.
Настаc лежав коло пня, як заворожений. Він зроду не був ловцем, не відзначався силою чи спритністю, але мав у рукаві довгого міцного ножа, й рука його мимоволі потяглася до кістяної колодочки. Настас випростався за пнем, геть обліплений тирсою з мурашника, й почав обережно скрадатися до чоловіка та бика. Намагався ступати якнайтихіше, зайшов бугаєві ззаду й укляк. Тур угруз ратицями в чорну вогку землю, всі жили на його спині й могутньому карку нап’ялись так, що аж тремтіли, але чоловік тримав його за обидва роги й щосили пригинав лівого до землі. Настас мусив підскочити й двічі-тричі вдарити гостряком ножа в найчутливіше місце – в потиличний виямок за валиком рогів, оглушити звіра, він одразу втратить тяму й упаде, спершу навколішки, а потім треба лише не дати йому отямитись і перерізати горлянку біля самої голови.
Настас уже намірився підскочити, та цієї миті мисливець покосував наллятими кров’ю очима й угледів його. Він нічого не міг сказати від напруження, лише головою ледь крутнув, перепиняючи Настаса. Той отетеріло вкляк, тримаючи ніж над головою. Тур, певно, теж відчув присутність іще одного ловця, спробував перевести вагу тіла па ліву ногу, й тут сталося те, чого Настас і вві сні не бачив. Чоловік скористався з миттєвого розслаблення м’язів бугая. Досі роги дивились один у небо, а другий майже вниз. Тепер чоловік раптом загородив нижній у землю й притиснув ногою, водночас крутнувши верхній трохи вгору й наперед. Щось у могутніх в’язах тура хруснуло, він болісно заревів, став на одне коліно й поволі почав хилитися.
У чоловіка ще вистачило сили відскочити вбік, щоб не опинитись під важенною тушею. Він навіть став ногою на змоклу від поту кудлату холку, чорну й розтіпану в цю передсмертну мить, і переможно крикнув, але тут і сам розм’як, одійшов п’яним кроком і важко впав на перемішане з землею листя. Його вид, іще хвилину тому червлено-буряковий, поволі бліднув і жовк.
“Довели один одного до смерті”, – подумав Настас, і його зненацька пройняв гострий жаль до цього чоловіка. Остережливо присівши над ним, Настас почав квапливо й плутано проказувати молитву, єдину з тих, якої навчився в отця пресвітера: Отче наш, їжу їси на небеси,
Та приїде царствіе твоє,
Та будить воля твоя…
Настас не розумів слів молитви, але рони примарливо шаруділи й у дивний спосіб заспокоювали його. Настаса вже не так лякала й близькість наглої смерті, яка щойно забрала ще одне людське життя, вкриваючи прозорою жовтизною чоло й щоки загиблого мисливця.
Настас покинув ніж, якого й досі судомно стискав за білу колодочку, й підніс молитовне руки догори. А коли скінчив звернення до бога, мисливець широко посміхнувся й запитав:
– Ти німець?
Настас мало не зомлів – схопився й шаснув утікати задки, та перечепивсь об жорстку гілку ожини й розплатався навзнаки. А потім переляк одхлинув так само враз, поступившись місцем великій радості. Пресвітер Григорій багато розповідав, на яке диво спроможна щира молитва, а вийшло так, що новий бог удостоїв цієї честі новонаверненого християнина. Настас аж тепер відповів на посмішку воскреслого ловця:
– Як то “німець”?
– Ти ж не по-нашому щось бурмотів. Чи, може, ти дурне-енький?
Настас ображено відвернувсь. Одна нога тура випросталась і дрібно затремтіла – це вже прийшла смерть. Вона забрала була душу й цього замазури, але Настас її переміг – своєю щирою молитвою новому богові, наймогутнішому серед усіх богів – Ісусові Христові. Тим часом ловець поволі зводився, обтрушуючи землю й налипле листя з рукавів та холош. Один рукав його майже відірвався – тріснуло ниття на плечі, й Настас зі злістю подумав, підіймаючи з багнюки свого ножа: “Засміявся б ти на кутні, коли б не я”. Та про це не личило говорити поганинові.
Аж тепер, коли ловець випростався, він спостеріг, який то здоровило.
– А ти хто сам? – спитав той, знову зігнувшись і знизу дивлячись на Настаса.
– Ніхто, – буркнув Настас.
– Імено ж якесь ма-аєш? Як тебе?
– Буданко, – не без вагання назвав Настас своє колишнє поганське ім’я. Цей велетень викликав у ньому підозру й острах: то міг бути київський боярин або княжий дружинник. Тепер Настас мав підстави уникати таких людей.
– А мене кличуть Му-уромцем, – добродушно протяг ловець.
– Ти з муромського краю?
– Та де! З Подолу. В Києві бував?
Настас покрутив головою. Він народивсь і виріс у Вишігороді навпроти гирла Десни, йому й про це не хотілося б говорити, одначе велетень знову запитав:
– А в Берестовому? В Передславиному селі? В Ольжиному?
То все були назви навколокиївських сіл, і Настас мимоволі крутив головою: він справді досі ще ніде не бував, окрім свого Вишагорода.
– А куди йдеш? – спитав велетень, бо Настас так нічого й не відповів.
– Нікуди.
– Як же то? Такого не бува-ає… Он я…
Настас поквапливо перевів розмову на інше:
– А ти ж як оце?. Ходив лісом, а тур на тебе й напав?
Здоровило засміявся:
– Я сам на нього пішов!
– А де ж твоя… сула чи бодай сулиця?
– Та на-ащо вони мені? Хіба рук не маю? Сулою кожен прохромить тура, а я хочу та-ак, сила на силу, хто кого, о!
Муромець розчепірив могутні руки й потрусив кулаками, глянувши на переможеного в герці бугая.
– В тебе все лице в багнищі, – запопадливо сказав Настас.
– Підняв був мене трохи на ро-оги. Але ж і я не пускав!
– І ти часто таких ото турів?.
– Таких – ні. Отакого впе-ерше, досі здолав був чотирьо-ох, але набагато менших.
Настас підійшов до нього впритул, та тут же мусив позадкувати: він не сягав Муромцеві й до плеча.
– А ти ж ким у Києві? – спитав Настас. – Боярином чи княжим гриднем?
– Хто – я? Хіба схожий на рудого варя-ажина? Я руси-ин, а русинові до гридниці… як долині до гори-и.
– То чого ж звешся Муромцем, коли ти русин?
– Мого прадіда ще князь Ольг водив до Мурома. То через те. Нас у городі й на Подолі всі зовуть Му-уромцями. Волосся у велетня було темне й майже сягало пліч, як і в кожного полянина, густі чорні брови дивилися кінцями трохи вниз, а на бороді ще й не сіялось.
Настас аж тепер збагнув, що перед ним отрок. Після дивного герцю Муромець трохи відпочив, щоки його порожевіли.
– Що думаєш чинити з отсим?
Настас із повагою глянув на мертву тварину.
– З отси-им? – Юний велетень мав звичку перепитувати. – Збігаю додому й приведу волі-ів.
– До Києва?!
– А то батько духу дадуть, як почують, що я зламав в’язи турові й покинув отут, у Дорогожицькій пущі. Ти постережи, щоб вовки не подерли шкуру, а я туди й назад…
Вік ще раз обтрусився й побіг легким підтюпцем, неначе допіру й не лежав мертвий на витолоченій мокрій землі.
– Опудало шмаркате, – вилаявся Настас, бо той навіть не спитав його згоди. Настасові засмоктало під ребром – страшенно хотілося їсти, але в пазушному капшуку, крім пригорщі жита, нічого не було. Він дістав пучку зерен і заходився жувати. Тоді втупивсь у ще не захололого дикого бугая – міг би відрізати найліпший шмат і дати ходу, але чужий ліс і близькість великокняжого Києва не дозволяли витягти ніж з рукава. Доручення цього дітиська ні до чого його не зобов’язувало, кожен мусив сам дбати про свій живіт. Настас вирішив трохи посидіти, поки той віддалиться на якусь версту, а тоді встати і йти далі своєю дорогою.
Але де ж вона, ота клята дорога, з несподіваною журбою подумав Настас. Дорогожичі, потім Поділ і город над ним, але що він там чинитиме? Та й хто його впустить туди, бездомного ізгоя? “Було б таки схилитись перед батьком і нікуди не йти, якось перетерпіти”, – подумав Настас, та в уяві виник образ суворого отця пресвітера, й він лише сердито крутнув головою в бік невидимої Десни, де лишився рідний дім та батько з матір’ю.





Схожі твори:
- Винниченко Володимир Кирилович Біля машини І Південь. Сонце пече, наче підрядилося зробить за сьогодня з землі перепічку. Де не станеш, здається, круг тебе і згори і знизу пала якась велетенська піч і шугає безперестанку пекельним полум’ям. Дихати важко. У полі пусто вже. Не веселять очей густі, довгі ряди кіп, не луна у яру дзвін коси;...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Микола Джеря За винятком VI розділу текст звірено з виданням: І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том третій. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст.34-142. Присвячується М. В. Лисенкові I Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та...
- Доля людини на рідній землі у поезіях Малишка Син України – Андрій Самійлович Малишко – зробив великий внесок у духовну скарбницю свого народу. Народжений у бідній селянській родині, він завжди прославляв людину праці – хлібороба, тесляра, учителя, безмежно любив свою яворову батьківщину – Україну. Цими ж рисами наділені його герої: Хома Метелик, Докія Петрівна, Трохим Іванович, мати –...
- Національне самовизначення у творі “І мертвим, і живим, і ненародженим…” Шевченко як справжній українець боровся за національне визволення. Його суспільно-політичні погляди з плином часу ставали чіткішими. Він ще більше усвідомлював протиріччя між народом і всім панівним класом, тому викриває тепер не тільки кріпосників, реакціонерів, а й лібералів. У першу чергу проти них і спрямоване послання “І мертвим, і живим, і...
- Відтворення життя сільських дітей в оповіданні Б. Грінченка “Грицько” Борис Дмитрович Грінченко був не тільки відомим письменником, мовознавцем, а й учителем. Учителем талановитим, уважним, ласкавим. І школярі дуже любили й поважали його. Робота у школі багато дала письменнику: він пильно придивлявся до життя дітей у школі й поза школою, цікавився їх взаєминами, як вони пізнають навколишній світ, з ким...
- Як писати твір: порівняльна характеристику персонажів Зображення головного героя в романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу” Твір на прикладі порівняльної характеристики Онєгіна і Печоріна. Як відомо, Онєгін і Печорін належать до того суспільного типу людей 20-30-х років XIX століття, яких називали “зайвими” (“розумні непотрібності”, “страждають егоїсти”, говорив про них Бєлінський). Чому їх так називали? Що...
- Гоголь Микола Страшна помста (скорочено) Данило Бурульбаш приїхав з хутора до Києва на весілля. Раптом один із козаків обернувся на якесь бусурманське чудовисько. – Чаклун, чаклун… – загомоніли всі. А коли на човні Дніпром попливли, страшне видовище раптом побачили козаки: мерці підіймаються з могил. Як почула про чаклуна Катерина, дружина Данила, почали їй снитися дивні...
- МИНУТИ – Зегар з полузегарком – Величковський Іван Скорочено До зегарка належать іще і минути, Тому їх теж не годиться аж ніяк минути. МИНУТИ ВСІХ СПІЛЬНІ Мине дитинство. Мине отроцтво, Мине юність, Мине зрілість, Мине старість. Мине перестарілість. Мине весна. Мине літо. Мине осінь, Мине зима. Минуть всі літа. Минуть всі часи, А на все мине час покаяння. МИНУТИ...
- Переказ змісту поеми Лермонтова “Сашка” Ближче всього “Сашка” пов’язаний з “юнкерськими” поемами Лермонтова. Але фривольне оповідання про пригоди героя ускладнений тепер розгорнутим зображенням його духовного життя, а також образом оповідача, дуже близького головному героєві, але разом з тем. і відмінного від нього. Строго говорячи, саме оповідач перебуває в центрі поеми, Сашка ж грає скоріше підпорядковану...
- ЦАО СЮЕ-ЦІНЬ (1724 – 1764) ЦАО СЮЕЦІНЬ (автонім: Цао Чжань – 1724, Нанкін – 1764, побл. Пекіна) – китайський прозаїк. Найвидатнішим твором китайської прози є роман Цао Сює-Ціня “Сон у червоному теремі” (“Хун лоу мен”), виданий лише у 1792 р. і який неодноразово забороняв уряд як “перший поміж розпусних книг”. Як стверджує...
- Комісар Мегре і його трагедія – за творчістю Ж. Сіменона ЖОРЖ СІМЕНОН ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЖОРЖ СІМЕНОН Комісар Мегре і його трагедія (за творчістю Ж. Сіменона) Сьомого лютого 1973 року Жорж Сіменон запросив до себе репортера лозаннської газети “24 години” і повідомив йому про те, що припиняє написання романів. До цього часу письменник опублікував двісті чотирнадцять романів, із яких вісімдесят –...
- Розум без книги – що птах без крил З того часу, як людина навчилася говорити, у неї виникла потреба спілкуватися з іншими людьми, висловити свої думки, записати їх. Дуже довгий і непростий шлях пройдено від першого слова до наших часів. І завжди поряд з людиною була книга, може, не така, яку ми звикли бачити тепер, але книга. Спочатку...
- Поезія Володимира Сосюри “Любіть Україну” Наприкінці Великої Вітчизняної війни В. Сосюра написав вірш “Любіть Україну”. Вірш згодом увійшов до збірки “Щоб сади шуміли”. Щирість, задушевність, яскрава, емоційно наснажена образність, звернення до найсокровенніших людських почуттів – основні риси поетичної спадщини. В. Сосюри, якого справедливо називають одним із найтонших ліриків української літератури ХХ століття. Боротьба й кохання,...
- Продовження життєвих доль героїв твору О. Гончара “Собор”) Іноді буває таке, що, прочитавши книжку, перегорнувши останню сторінку, не хочеться розлучатися з героями, хочеться прослідкувати їхню долю далі. І тоді з’являються продовження відомих книг, які пишуть інші автори. І знову б’ються мушкетери, і Скарлетт знову живе повним життям. Після першого видання “Собору” пройшло 25 років. Герої твору у кінці...
- Аналіз “Бджола та Шершень” Жанр: байка. Головна ідея: праця має стати для людини природною потребою і “найсолодшою поживою” (ідея спорідненої праці). Головні герої: Бджола, Шершень. Про твір: байки в Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль, яку...
- Твір по вірші Пушкіна Вірш “Село” Щоб відпочити від суєт столичного життя, що дуже незабаром стала обтяжувати поета, “на лоні мирної тиші”, Пушкін улітку 1819 року їде в Михайловское, родовий маєток своїх батьків. Природу, до тиші якої так прагнув поет, у Михайлівськім він знайшов, але віддаватися на її лоні спокою, розслабитися він не зміг, тому що...
- Чичиков – ділок-набувач Гоголівський Чичиков – образ необикновенний, наповнений якийсь понадмагічною силою. Відношення Гоголя до Чичикову – це відношення письменника до Росії того часу. Питання, куди йде Росія, – центральний у поемі. Протягом майже всього першого тому Чичиков невловимий як для поліції, так і для людей, з якими йому доводилося зіштовхуватися. Із самого...
- Скорочено ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА – ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Кіноповість “Зачарована Десна” не має чіткого сюжету. Вона складається з окремих спогадів, що нагадують новели, які розповідають про буденне життя людей-хліборобів, про їхню важку і важливу працю. На початку твору автор зазначає, що до роботи над “Зачарованою Десною” його змусила взятися туга за рідною землею (про яку він не раз...
- Фронтова сестра Юнак притулив розпашіле обличчя до холодної броні танка. Руки і ноги зсудомило чи то від напруги, чи то від пережитого за ці кілька хвилин. Він не має права розхолоджуватися, він командир, на нього дивляться бійці. Це трапилося так раптово, що він не міг отямитись. Його тільки вчора призначили взводним. Тиждень...
- Короткий сюжет роману Стивенсона “Острів скарбів” XVIII століття. У трактирі “Адмірал Бенбоу”, розташованому неподалік від англійського міста Брістоль, поселяється таємничий незнайомець – важка літня людина із шабельним шрамом на щоці. Його кличуть Біллі Боні. Грубий і неприборканий, він у той же час явно когось боїться й навіть просить сина хазяїв трактиру Джима Хокинса стежити, чи не...