Пошуки втраченого раю у творчості И. А. Буніна

1. Процес руйнування поміщицького укладу. 2. Бунін про руйнування селянського укладу життя. 3. Тема швидкоплинності життя й неміцності людського щастя. 4. “Чистий понеділок” – відповідь на питання, що мучили письменника.

И. А. Бунін – видатний російський письменник, що одержав визнання на батьківщині вже на початку XX століття. Свідченням визнання його таланта за рубежем стало присудження Буніну – першому серед російських письменників, Нобелівської премії. Однієї із центральних тем творчості письменника став сум про втрачену

гармонію миру, про неміцність усього сущего. Зі смутком пише він про руйнування свого рідного стану – дворянства. Зі смутком переживає руйнування вікового поміщицького укладу, руйнування “дворянських гнізд”.

Слідом за автором ми спостерігаємо, як іде в минуле миле поетичне життя з вечірнім чаєм, фортепіано, полюванням. Осознающий необоротність змін. Бунін шукає гармонії в колишнім звичному житті Намагається знайти там риси раю, що вислизає.

Мабуть, найкраще це прагнення удержати минуле передає одне з ранніх оповідань письменника “Антоновські яблука”. В оповіданні майже немає сюжету, як такого.

Все оповідання складається зі спогадів і щиросердечних переживань героя Виходець зі збіднілої дворянської сім’ї зі смутком згадує родовий маєток, що славився антонівськими яблуками.

Запах яблук і запах осіни, саду, сухих листів, пронизує всю атмосферу оповідання. Зворушливо й неспішно відтворить автор картини стародворянской життя: він немов проводить читача по території панської садиби, запрошує в старий панський будинок, де можна затишно посидіти за самоваром в оточенні стародавніх портретів, що зображують прекрасні й ніжні обличчя дам. І здається, що вони от-от вийдуть із рам і ввійдуть у вітальню. Але не тільки поміщицький уклад викликає розчулення автора Він не менш піднесений гармонійністю селянського укладу життя.

Його самобутністю, розумністю, умінням хазяювати на землі. Із задоволенням виписує він образи селян: високих старих, жвавих дівок, мужиків. “Під стать старим минулого й двори у Висілках, цегельні, строєні ще дідами… На гумнах темніли густі й гладкі конопляники, стояли клуні й клуні… Все це робить таке враження на героя, що йому навіть здається “надзвичайно привабливим бути мужиком”.

Не випадково Бунін уважав себе спадкоємцем літературної традиції XX століття. Саме там, у минулому, шукає він щось добре й споконвіку російське. Але усе ясніше усвідомлює, що ця самобутність загублена безповоротно. Що зламався той життєвий стрижень, що був основою всього буття. Звідси гостре відчуття швидкоплинності й неміцності життя й людського щастя.

Тема швидкоплинності життя й примарності щастя, так чи інакше є присутнім у всіх оповіданнях Буніна. Розкривається вона й в одному з пізніх його оповідань “Холодна осінь”, написаному навесні 1944 року Героїня цього невеликого добутку згадує прощальний вечір, що вона провела зі своїм нареченим напередодні його від’їзду на фронт, а потім і все своє наступне життя, уже після його загибелі. У цьому житті було багато всього: смерть батьків, скитания по країні, заміжжя з гарним, але не парубком, еміграція, смерть чоловіка й чужа дитина, що залишилася на її руках…

Але вся вона здається героїні “Непотрібним сном”. Вона запитує себе, що ж все-таки було в її житті й відповідає, що лише той “холодний осінній вечір”, коли вони бродили з нареченим по саду, недоладно говорячи про любов і про смерть: “Буду живий, вічно буду пам’ятати цей вечір…”, “Якщо мене вб’ють, ти все-таки не відразу забудеш мене?

“, “…якщо вб’ють, я буду чекати тебе там. Ти поживи, порадій на світі, потім приходь до мене”. Часто трагічність творів Буніна питалисьобъяснять протестом автора проти гноблення й соціальної несправедливості.

І це може здатися саме так, але якщо ми уважніше подивимося на образи героїв письменника, то побачимо, що вони, і богатие, і бедние, однаково нещасливі й мучаються усвідомленням крихкості й незначності людського життя й випадковості всього що відбувається. Про тім же – про ілюзорність успіху, любові, багатства – говорить автор в одному з найбільш знаменитих оповідань “Пан із Сан-Франциско”. Його головний герой – процвітаючий пятидесятивосьмилетний американець, що відправляється із сім’єю в увесилительную поїздку в Італію. По його власному визнанню, до цього моменту він “не жив, а існував”, намагаючись забезпечити собі міцний матеріальний статок і досягти рівня тих, кого він вибрав собі як зразок И от він одержав усе, що хотів: гроші, положення в суспільстві, влада над людьми.

Він переконаний у своїй значущості, у щирій люб’язності й “дбайливості” всіх навколишніх. Але його потворна й болісна смерть (єдина сцена, у якій американець викликає жаль), показує нам його щиру значимість. Усяка шанобливість до цього пана зникає ще до його смерті, що відбувається в крихітному й найгіршому номері готелю. Що хрипить і ізвивається американця скоріше затаскують туди, щоб сховати від очей іншої публіки. Коли ж доктор констатує смерть, що оточують починають поводитися відверто зневажливо.

Для недавнього “хазяїна життя” не перебуває навіть теперішньої труни, його відвозять із готелю в ящику з під содовою води Смерть його була зустрінута загальною байдужістю. Лише прислуга готелю згадала про багатого постояльця, та й то із глузуванням. Ту ж ілюзорність надій на щастя ми бачимо в тих творах Буніна, які присвячені темі любові. Ця тема була однієї з ведучих у творчості письменника Їй присвячена безліч оповідань.

Вона ж є однієї з головних у самому великому його добутку – “Життя Арсеньєва”. Любов у творах Буніна ніколи не буває довгої й щасливої. Вона наздоганяє героїв, як сонячний удар, і дарує їм лише кілька митей блаженства И найчастіше супутницею її виявляється смерть.

Герої його або гинуть, або втрачають улюблених на війні, або обрекаются на нескінченну розлуку. Навіть любов у розумінні Буніна не стає прообразом раю, що обіцяє порятунок. Вона швидкоплинна й скороминуща, як і все на цьому світлі, Де ж шукати порятунок? Де знайти загублений рай, що дасть опору в цьому неміцному, постійно мінливому світі Бунін не дає прямої відповіді. Але він підказує його своїм оповіданням “Чистий понеділок”.

Він був написаний письменником, у розпал Другої світової війни, в 1944 році, коли письменникові йшов сімдесят четвертих років. Як і інші оповідання із циклу “Темні алеї”, це оповідання олюбви. Але це й оповідання про російську душу, про національний характер. Герої його – юнак і дівчина – не названі автором.

Ми Знаємо лише, що вони молоді, гарні й закохані. Точніше, безумно закоханий герой Він возить свою кохану в ресторани, на концерти й у театри й радується кожній годині, проведеному поруч із нею. А вона?

Багата, гарна, звикла до розкоші, але проте не порожня кокетка: вона цікавиться історією, літературою, цитує по пам’яті фрагменти зі стародавніх текстів. Їй тісно в рамках світського суспільства. Вона шукає щось більше значиме, сьогодення.

Шукає сенс свого існування й зміст буття. Шукає серед обрядів і духовних традицій свого народу Цей пошук веде героїню від мирського життя. Монастир стає для неї тим місцем, де вона може знайти шлях до очищення й світла. Рішення піти на слухняність героїня приймає в перший день Великого поста – чистий понеділок. Звідси назва оповідання.

Але, видимо, розуміти його треба трохи ширше. Бунін вірив, що такий чистий понеділок один раз наступить і для його батьківщини, і для всіх, у ній живучих, що, очистившись від скверни, героїня піде дорогою добра й світла


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Пошуки втраченого раю у творчості И. А. Буніна

Categories: Твори з української літератури

Links