Помста Григорія Многогрішного й християнська етика
Уперше оцінював багрянівські тексти з релігійних позицій діаспорний літературознавець Богдан Романенчук, який прокоментував помсту Григорія Многогрішного (роман “Тигролови”) своєму колишньому слідчому Медвину в такий спосіб: “Хоч ми є християни і повинні керуватися в житті християнськими засадами, які кажуть за камінь платити хлібом, та одначе життя таке жорстоке і нехристиянське, що з тими засадами далеко не зайдеш, …саме життя спонукує користуватися іншою, як християнська, старозаповітною засадою – око за око, зуб за зуб,
Перш ніж оцінити вчинок Многогрішного з позицій християнського вчення, необхідно вирішити, чи допускає воля персонажів Івана Багряного наявність моральних обмежень для себе. Герої Багряного не є аморалістами. їх особистий погляд на етику включає чесність, принциповість, неприпустимість зради, загострене відчуття несправедливості, право на суд і в зазначених проявах є свого роду моральним максималізмом.
Наприклад, сам Многогрішний переконаний, що єдиний злочин, скоєний ним, – крадіжка
Ще краще шо ситуацію прояснює морильне обличчя сім’ї Сірків, у яких живе Гриць у тайзі. Світ офіціозу, суворості, приниження їм осоружний, вони висміюють і заперечують його. У цьому виявляється їхня стихійність та імпульсивність: навіть якщо НКВС не дасть дозволу на гвинтівку, не варто надто цим перейматися. З іншого боку. Сірки послідовні в дотриманні власних законів: гостинності, права власності, релігійності, вдячності, поваги до старших, солідарності, працьовитості. Для них гріх – компроміс із собою, совістю.
Творчість Багряного сповнена активного, енергійного ставлення до життя. Тому він наголошує на опорі, подоланні мук, самозміцненні за їх допомогою. Якщо в поемах “Вандея”, “Мечоносці”, “Гуляй-поле”, “Антон Біда – герой труда” він кличе до встановлення справедливості за допомогою меча, то головні персонажі його прозових творів долають життєві випробування силою духу.
А як же бути з правом на вбивство? Заклики до смертної кари ворогам містяться в поемах Багряного “Мечоносці” й “Антон Біда – Герой труда”, а реалізують такі наміри Григорій Многогрішний з “Тигроловів”, та Чумак у “Саду Гетсиманському”, караючи попа-зрадника Якова Жгута, але й там месники спочатку перемагають катів духовною й фізичною вищістю: “Він (майор Медвин) бив межи ті очі, намагаючись їх геть повибивати. Він був уже хотів їх повиштрикувати, та не подужав сам, бо той диявол мав голіафську силу, навіть підплилий кров’ю, навіть в рядні ношений. Перше вони могли повалити його лише вчотирьох, але виштрикувати очі при свідках… Та й не вистачало в нього на те нервів”.
Звичайно, всі ми знаємо біблійну заповідь “Не вбивай”. Цим моральним імперативом слід керуватися в усіх випадках життя. Та ж Біблія вирішує питання соціальної несправедливості, стверджуючи, що “нема влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе”.
Проблема не в тому, вбивати Медвин, а чи ні, а в тому, чому Многогрішний узагалі постав перед таким вибором.
Такий цейтнот виник набагато раніше – у 1917 році, коли вибрали безбожну владу, поставили гасло “Землю – народу!” вище Слова Божого: “Не хлібом одним живе людина, а всяким словом, яке виходить із уст Божих”. Руйнування церков, забуття Бога й совісті, нищення Бога в душі – ось що привело до мук. І найпершу гірку чашу кари за свій свідомий вибір прийняли саме пролетарські діячі українського відродження, яке недаром було названо “розстріляним”.
Не повторімо їхньої помилки, борімося з причиною – власним серцем – а не з наслідком – уже вибраною владою.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)