Політична сатира в казках Салтикова-Щедріна
Творчість Салтикова-Щедріна надзвичайно многообразно. Він писав романи, драми, хроніки, нариси, огляди, оповідання, статті, рецензії. Серед величезної спадщини сатирика особливе місце займають його казки. Форму народної казки використовували багато письменників до Щедріна. Літературні казки, написані у віршах або в прозі, відтворювали мир народних подань, народної поезії, а іноді містили в собі й сатиричні елементи, – наприклад, казки Пушкіна “Про попа й про працівника його Балді”, “Про золото петушке”. Гостросатиричні казки
Казки – підсумок багаторічних життєвих спостережень, підсумок усього творчого шляху письменника. У них сплітається фантастичне й реальне, комічне сполучається із трагічним, у них широко використовується гротеск, гіпербола, проявляється дивне мистецтво езопової мови. У казках ми зустрічаємо всіх щедринских героїв. Тут і тупі, люті, неосвічені правителі народу, його визискувачі (“Ведмідь на воєводстві”, ” Орел-Меценат”, “Дикий поміщик”) тут і сам народ, працьовитий, талановитий, могутній і разом з тим покірний своїм визискувачам (“Повість
У казках рисується зрадництво лібералів (“Ліберал”, “Вяленая вобла”), боягузлива обмеженість обивателя (“Здравомисленний заєць”).
У багатьох казках Щедріна звучить віра в кінцеве торжество позитивних ідеалів. Ця віра висвітлює світлом оптимізму сумні сторінки його сатири. Так, у казці “Пропала совість” Щедрін таврує мир хижаків, користолюбців і лихоимцев – суспільство, що втратило совість. Але письменник виражає впевненість у тім, що совість, викинута, як непотрібна стара ганчірка, потрапивши в колиску, де лежить маленьке російське дитя, знайде в ньому свого захисника
Як і Некрасов, Щедрін писав свої казки для народу, для самих широких читацьких кіл. Він звертався до усної народної Творчості, збагачуючи традиційні образи й сюжети новим, революційним змістом. Майстерно використовував сатирик народна Мова, а також мова публіцистики, і канцелярський жаргон, і архаїзми, і іноземні слова
Щедрін широко використовував образи народних казок про тварин: жадібного вовка, хитрої лисиці, боягузливого зайця, дурного й злого ведмедя. Однак сатирик уводив у мир народної казки злободенні політичні мотиви й за допомогою традиційних, звичних казкових образів розкривав складні проблеми сучасності
Так, у казці “Ведмідь на воєводстві” тупуватий, іноді злий, іноді добродушний казковий клишавий ведмідь під пером сатирика здобуває риси мракобіса-адміністратора, що винищує крамолу, пригноблює народ і знищує освіту
Взаємини народу й панівних класів розкриваються в “Повісті про те, як мужик двох генералів прокормив”. На відміну від тупих паразитів-генералів мужик у цій казці спритний, сильний, майстер на всі руки, великий умілець і великий трудівник. І в той же час він покірний генералам, звик на них працювати, їм підкорятися; він беззаперечно їх обслуговує й навіть по велінню генералів сам в’є мотузку, який вони хочуть прив’язати його до дерева, щоб він “не убег”. Салтиков бичує визискувачів народу й з гіркотою малює народ, отруєний отрутою рабської психології. Заклик до пробудження, до боротьби проти тупих і жадібних генералів – от таємний зміст казки
Сатирик бичував у своїх казках не тільки слабості й пороки. Наприклад, у казці “Премудрий піскар” з гірким глузуванням малює він образ до смерті переляканого обивателя, “бовдура, що не їсть, не п’є, нікого не бачить, ні з ким хліба-солі не водить, а всі тільки распо-захололе своє життя береже”.
У цій казці ставляться винятково важливі (і не тільки для епохи Щедріна) філософські проблеми: у чому сенс життя й призначення людини, до яких ідеалів він повинен прагнути, як жити?
Образ дрібної, жалюгідної рибешки, беспо. нудн і боягузливої, як не можна краще характеризує тремтячого обивателя. Письменник приписує рибі людські властивості й разом з тим показує, що людині властиві “риб’ячі” риси. Таким чином, “піскар” – це визначення людини, це художня метафора, що влучно характеризує породу людей-обивателів, боягузливих і жалюгідних
Вся біографія піскаря зводиться до короткої формули: “Жив – тремтів і вмирав – тремтів”. Своєю казкою письменник хоче сказати читачеві: живи так, щоб давати людям тепло й світло, тому що щастя може бути лише одне – приносити щастя іншим
Створені сатириком образи риб, тварин, птахів стали загальними. Якщо ми говоримо про людину: це теперішній карась-ідеаліст, цей – вяленая вобла, а той – премудрий піскар, то всім ясно, які якості ми маємо ввиду.
Із всіх видів мистецтва література має у своєму розпорядженні найбільш багаті можливості для втілення комічного. Найчастіше виділяються наступні види й прийоми комічного: сатира, гумор, гротеск, іронія. Сатирові називають поглядом “через збільшувальне скло” (В. Маяковський). Об’єктом сатири в літературі можуть бути самі різні явища. Політична сатира зустрічається найчастіше. Яскравим доказом тому є казки М. Е. Салтикова-Щедріна. Фантастичність казкових сюжетів дозволила Салтикову-Щедріну продовжувати критикові суспільного лада, обходячи цензуру навіть в умовах політичної реакції. Щедринские казки малюють не просто злих або добрих людей, не просто боротьбу добра й зла, як більшість народних казок, вони розкривають класову боротьбу в Росії другої половини XIX століття
Розглянемо особливості проблематики казок письменника на прикладі двох з них. В “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” Щедрін показує образ трудівника-годувальника. Він може дістати їжу, зшити одяг, скорити стихійні сили природи. З іншого боку, читач бачить покірливість мужика, його покірність, беззаперечне підпорядкування двом генералам
Він навіть сам прив’язує себе на мотузку, що зайвий раз указує на покірність, затурканість російського мужика. Автор призиває народ до боротьби, протесту, призиває прокинутися, обміркувати своє положення, перестати безмовно підкорятися
У казці “Дикий поміщик” автор показує, до чого може опуститися багатого пана, виявившись без мужика. Кинутий своїми селянами, він відразу перетворюється в брудне й дика тварина, більше того – стає лісовим хижаком. І життя ця, по суті, продовження його попереднього хижого існування. Гідний зовнішній вигляд дикий поміщик, як і генерали, здобуває знову лише після того, як вертаються його селяни
Таким чином, автор дає недвозначну оцінку сучасної йому дійсності
За своєю літературною формою й стилю казки Салтикова-Щедріна пов’язані з фольклорними традиціями. У них ми зустрічаємо традиційних казкових персонажів: мовців тварин, риб, птахів. Письменник використовує характерні для народної казки зачини, приповідки, прислів’я, язикові й композиційні троєкратні повтори, просторіччя й побутову селянську лексику, постійні епітети, слова з уменьшительно-ласкательними суфіксами. Як і у фольклорній казці, у Салтикова-Щедріна немає чітких тимчасових і просторових рамок. Але, використовуючи традиційні прийоми, автор цілком навмисно відступає від традиції
Він уводить в оповідання суспільно-політичну лексику, канцелярські звороти, французькі слова. На сторінки його казок попадають епізоди сучасного громадського життя. Так відбувається змішання стилів, що створює комічний ефект, і з’єднання сюжету із проблемами сучасності. Таким чином, збагативши казку новими сатиричними прийомами, Салтиков-Щедрін перетворив її в знаряддя соціально-політичної сатири
(1 votes, average: 5.00 out of 5)