Поезія В. Стуса в контексті світової літератури
Василь Стус прийшов у літературу наприкінці 50-х – на початку 60-х років, коли зміни в житті країни, пов’язані з викриттям культу Сталіна, привели до вибухових змін у мистецтві, літературі й насамперед, у поезії як роді літератури, по-перше, найбільш мобільному, а по-друге, найбільш чуйному, котрий, немов оголений нерв, відразу ж болісно реагує на зміни, які відбуваються в житті. Зміни ці пройшли двома напрямками. Зросла увага до життя, внутрішньому миру людини роботи, не як бездумного й бездушного “винтика”, а як мислячої, духовно багатої
Це повніше всього відчувалося в добутках В. Симоненко (“Ти знаєш, що ти – людина?”, “Дід умер”, “Баба Онися”, “Пекти”, “Дума про щастя”), И. Драча, Ліни Костенко й ін. И другий напрямок – естетичне освоєння змін, які принесла в життя науково-технічна революція: розвиток космонавтики, атомної фізики, генетики й ін. Вони визначили й тематику Творчості багатьох поетів, дали матеріал для конструювання художніх образів. Про це можна судити вже з назв збірників і окремих добутків письменників: “Атомні прелюдія” (М. Вінграновський),
Взагалі поезія того років характеризується злиттям образн, естетичного й раціонального почав. В. Стус особливістю свого таланта, підходу до естетичного відтворення дійсності входить у плеяду шестидесятників, хоча, звичайно, його творчість несе лише йому властиві риси і якості, які відрізняють його від сучасників. Але, як говорить про Стусе М. Жулинский, “у цілому творчість художника потрібно розглядати на історичному тлі відображеної їм реальності, у системі його поетики й у художньому контексті творчості Василя Симоненко й Ліни Костенко, Миколи Вінграновського й Івана Драча”. Жанр ліричної медитації обумовлений властивої Стусу особливістю поетичного дарунка – щасливого об’єднання емоційної сили ліричних переживань із глибоким интеллектуализмом, філософським осмисленням конкретних реалій життя. От один з порівняно ранніх віршів “Біля гірського багаття” (1963). Така, здається, земна стурбованість звичайним побутовим питанням:
Хто запалить тебе, багаття, у чорний день? У чорну ніч?
Відразу ж переходить у площину вічної проблеми пошуку мети в житті й шляхах до нього, і завершується глибиною узагальнюючої думки про загальнолюдську сутність життя з воістину гетевской глобальностью й складністю понять: Як вибухнути, щоб горіти?… Як бути?…Як жити?”. “Як жити…” Адже це, властиво, філософська основа тих питань, над якими століттями мучається людство, шукає на нього відповідь. Тут Стус лише ставить питання. А в багатьох поемах і відповідає на них. Згадаємо “Як добре те, що смерті не боюся я”, “У цьому полі, синьому, як льон”, стисло зупинимося на поэзиях різних часів – “Молодої Гете “, “Не можу я без посмішки Івана”, циклу “Костомаров у Саратові”, “Господи, гніву пречистого”. В останньому вірші чується готовність до жагучого шляху, до добровільних страждань за людей, віра в те, що він має для них сили: “Де не буду стояти – вистою”. Тут – відгомін біблійних образів і мотивів. “Це поезія філософська, причому її философичность проявляється не на рівні цитування або тлумачення тих або інших положень… Це своїм, вистражданим поетом, осмислення основних основ буття людини, роздуму над його місцем у природі й суспільстві, над його моральним самовизначенням у такому непростому й недосконалому сучасному світі”.
Основним засобом образності, поетичного відтворення миру, передачі власних почуттів, думок переживань у поезії В. Стуса є метафоризация. Про цьому неодноразово говорили дослідники його творчості. М. Ильницкий цілком справедливо вважає, що здатність підняти конкретне спостереження до рівня глобальної метафори-символу – характерна риса поетики Василя Стуса. Справді, розглянемо початок поезії “За літописом Очевидця” – образ сонця, що дивиться на землю, служить ключем для розуміння ідейно-художньої сутності всього добутку. Так само й образ зламаної гілки вечора (“Гойдається вечора зламана галузь”), метафоричний образ червоної тіні калини на чорних водах (“Яровий, душу, яровий, а не ридай”). Мова поезії В. Стуса відзначається багатством, оригінальністю, сміливим звертанням зі зміцненими нормами. Поет часто прибігає до словотвору, неологізмам, деформує слова, але з тонким почуттям такту, міри, так, що новотвору допомагають глибше розкривати задум поета, привнести в зміст нові нюанси
От кілька неологізмів З його поэзий: наверх, на низ, на життя, на кончину. Важко пояснити принципи створення цих слів, префікс на, незвичний тут, немов надає якоїсь схованої динаміки звичайним словам верх, низ, життя, кончина. У Стуса безліч подібних слів. Навряд чи вони ввійдуть в активний запас нашої мови, нашої поезії. Проте, у контексті добутків Стуса вони сприймаються як щось закономірне, виправдане, увиразнюють думка, роблять її яскравіше, більше чіткою. Новаторські підходи В. Стуса до образосозданию, орієнтація на психологізм, звертання до підсвідомого, філософська глибина й интеллектуализм поезії виводять її на простори верхових світових досягнень. Він відомий як обдарований перекладач добутків видатних майстрів художнього слова, близьких йому образною суттю, спрямованістю, глибиною думки. Це – И. В. Гете, Р. Г. Рильке, що, напевно, найбільше імпонував йому як поет, Г. Лорка, а також М. Цветаева, білорус Г. Богданович і інші близькі Стусу внутрішнім миром і поетичним порядком художники. При цьому він залишається глибоко національним поетом
И мова йде не про використання окремих традиційних образів або підходів до відтворення реалій народного життя. Він зумів відчути й відобразити мир свого народу, нації в складних історичних перепадах минулого й сучасності, побачити ті зміни, які відбулися із часів Шевченко. Не випадково нині говорять про українську літературу – від Шевченко до Стуса. Зараз поезія В. Стуса міцно ввійшла в літературне життя України, а в життя діаспори навіть значно раніше. Добутки його переведені на англійський, німецький; росіянці й інші мови миру
(2 votes, average: 3.00 out of 5)