Об дарунок небес благословенний, Джерело всіх великих справ, Об вільність, вільність, дарунок безцінний! Дозволь, щоб раб тебе оспівав. А. Радищев Жоден автор XVIII століття не було так проникнуть ідеєю заперечення, як Олександр Миколайович Радищев ( 1749-1802). Він прагнув критично осмислити все без винятку сфери громадського життя. Усунення приватних недоліків його не задовольнило б: він хотів змінити мир у цілому. Послідовно викриваючи неприйнятну для нього дійсність, Радищев одночасно висував свою позитивну програму, що найбільше повно відбилася
в “Подорожі з Петербурга в Москву”, що сполучить якості літературного твору й публіцистичного трактату. У діяльності письменника-революціонера поетична творчість займала скромне місце. Поезія була для нього одним зі способів пропаганди гражданственных ідей. При цьому Радищев розумів і цінував специфіку поезії як мистецтва, здатного емоційно впливати на читачів. Сміливий експериментатор, Олександр Миколайович прагнув по-новому використовувати розповсюджені поетичні жанри. Він намагався збагатити російську поезію новими розмірами, на практиці й у теорії розробляючи свої ідеї. Майже всі вірші
автора були опубліковані посмертно в Зібранні творів 1807-1811 років. Створювалися ж вірші в 1800-е роки. У той час зразком був Ломоносов. Знамените “Слово про Ломоносова”, що завершує “Подорож”,- досить яскраво свідчило про повагу й замилування Олександра Миколайовича перед “великим мужем”. Радищев бачив у Ломоносові не придворного песнопевца, а геніального поета, перетворювача мови. Таким чином, на відміну від поетів-сентименталістів, в Олександра Миколайовича не було дринципиальных заперечень проти “ширяючого” Ломоносова. “Вільність”, написана в 80-х роках,- це ода не тільки за назвою, але й по всіх жанрових ознаках: високий стиль, строфічний розподіл по десяти рядків, саме чудове ж у ній те, що ода оспівує не царя, не героя, а “вільність” і “волю”- Значення оди велике й тому, що вона включена в “Подорож”. У віршах оповідальний елемент відходить на другий план, головним виступає ораторський пафос, з яким автор говорить про хвилюючі його ідеї: Об дарунок небес благословенний, Джерело всіх великих справ, Об вільність, вільність, дарунок безцінний! Дозволь, щоб раб тебе оспівав. Твір Радищева близько по стилі й словесних збігах “Оді на рабство” Капниста й ” Володарям і судіям ” Державіна, тому що “Вільність” багато в чому належить традиціям XVIII століття, але це й новаторський добуток по своєму цивільному звучанню. Пушкіна відзначав, що в оді Радищева “багато сильних віршів”. Лиходій, лиходіїв всіх лютейший! Превзыде зло твою главу. Злочинець, із всіх найперший! Стань, на суд тебе кличу! Ці рядки знайдуть відгук у поезії декабристів. Сам же Радищев почував відому скутість оди й намагався розширити границі жанру. В одну з редакцій “Подорожі” включений “песнословие” “Утвір миру”, що, за словами автора, повинне служити “прикладом, як можна писати не тільки одними ямбами”. Почнемо творити,- що барюся я? Иль воля вічного неспроможна? Иль думка його не рясна? Иль зрить препону влада моя? “Утвір миру” – оригінальний твір Олександра Миколайовича, але написано під впливом Мільтона (англійського поета, шанованого автором). Радищев виступав як реформатор в області поетичних форм, уважаючи, що нові ідеї повинні висловлюватися по-новому. В 90-е роки він написав поему “Бова”, що складається з 11 пісень, tправда, збереглася тільки перша. Зовні це казково-богатирська поема, багато в чому близька “Орлеанской незайманій” Вольтера, однак внутрішній зміст добутку набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Поема Радищева розвивається у двох планах, і вже в цьому її принципову відмінність від казкових поем попередників – Богдановича, Карамзина Дмитрієва. В “Бове” Олександр Миколайович навмисно поруч із просторічними вираженнями вживає лексику високого стилю, що створює додатковий комічний ефект: Ще в Зничеву коляску Перстоалая Зимцерла Коней світлих не впрягала, И клячонки огнебурны На стайні Аполлона Овес їли ефірної. Пушкіна оцінив поему, визнавши, що “характер Бовы змальований оригінально” і “розмова його з Каргою забавний”. Другий план поеми – філософський, що довго залишався непоміченим критикою,- тісно переплітається з першим. Їх поєднує загальний сатиричний тон, але відтінки його міняються. При описі пригод Бовы – він грубувато^-веселий, у висловленнях самого автора звучить саркастично. А коли б володар миру Я Тиверий був иль Клавдій, Тоді б усякий сміливої, Хто подумати смі ливий, що двічі Два чоти
ри, иль п’ять пальців Йому в кажду дав Бог руку, Той би впав під гнівом нашим. Політична сміливість подібних уривків нагадує мотиви “Вільності”. Займався Радищев і перекладами, але підсилював їхніми власними ідеями й гражданственным звучанням. У радищевской ліриці чітко вимальовується образ автора – людини твердої волі, відважного борця. Характерні знамениті рядки з “Відповіді” письменника, увозимого в посилання: Ти хочеш знати: хто я? що я? куди я їду? – Я той же, що й був і буду все моє століття: Не худоба, не дерево, не раб, але людина! У дусі свого часу Олександр Миколайович пише елегійну “Епітафію” на смерть дружини, перекладає “Ідилію” Гесснера, складає любовні пісні, але філософська поглибленість відрізняє все створене автором. Вірш “Сімнадцяте сторіччя”, що вважається кращим твором Радищева, узагальнює глибокі роздуми автора, підбиває підсумок шуканням декількох поколінь. Ні, ти не будеш забуто, столетье безумно й мудро. Будеш прокляте вовек, повік подивом усіх. Крові – у твоїй колисці, припевание – громи сраженъев; Ах, омоченно в крові, ти ниспадаешь у труну… Поет суворо судить своє століття, піднімаючись над частковостями, над особистими страстями. Від Радищева прямі шляхи ведуть не тільки до поезії декабристів, але й до Творчості А. С. Пушкіна. Ім’я поета-революціонера стало символом “вільності”, і Пушкін з гордістю сказав: Слідом Радищеву восславил я волю…
