Поетичний образ України у творах П. Грабовського
Серед тих, хто боровся за майбутнє України, П. А. Грабовському належить особливе місце. Його подвижницьке життя, його поезія були віддані Україні, рідному народові – бо задля них він жив, боровся, творив і страждав. Відірваний від рідного краю (а нам відомо, що із тридцяти восьми років життя поет провів двадцять років у тюрмах і на засланні), фізично недужий, поет зумів зберегти віру в справедливе діло борця за краще майбутнє України.
Образ України посідає виняткове місце в духовному світі й у поезії митця. В одному з листів до друзів поет
Україна для П. Грабовського – це насамперед її народ, його болі, радощі і страждання, минуле і майбутнє українців, природа рідного краю. Поезія “До України” – це своєрідне звертання до рідного краю митця, який
Картини України, оповитої сумом, недолею, зображені й у поезії “О, яка ж ти сумна, Україно моя”. Поет із болем констатує, що в рідному краї пригнічується, нівечиться усе краще в народі. Грабовський звертається до своїх сучасників, намагаючись пробудити їх патріотичні почуття:
Українці, браття милі, Відгукніться, де ви є… Митець закликає їх: Вставайте, вкраїнці! Рушаймо без ляку! До труду закликую вас. Зганяли потроху батьки наші мряку, То й нам поборотися час!
Про безправ’я народу, про заборону рідною мовою розмовляти, про позбавлення історичної правди про наш народ із болем пише П. Грабовський: Боже! Чи знайдеться край, так зрабований, Як Україна, чи ні?
Люд наш цупкими кайданами скований, Гине без світла на пні. Боже! За віщо ж так рученьки зв’язано, Його надії синам, Що й розмовлять та писати заказано Рідною мовою нам? Скільки питань, а хто ж повинен дати на них відповіді? Звичайно, ми, українці, а тому потрібно, щоб кожен боровся за своє визволення і за визволення народу та країни:
Хай важка дорога, Хай похмурі днини, – Все роби, що мога, На користь країни! У поезіях “Народові українському”, “Орли”, “До України-Русі” поет закликає боротися за волю, тобто ідея незалежності України була основною в творчості митця:
Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь. У снігах далекого Сибіру митець вимріював національну незалежність своєї України, хоч розумів, що вже ніколи не побачить рідні краєвиди. А тому в поезії П. Грабовського з особливою емоційною силою звучить любов до рідного краю в кожному рядку:
Прощайте, садочки та рідні гаї, Прощайте, кохані та милі мої!