Поетичний мир Н. М. Рубцова

Тридцять із невеликим років пройшло після загибелі Миколи Рубцова. Тепер чітко виявилися властивості, властивим всім найбільшим росіянином поетам: популярність його незмінно зростає, коло цінителів поезії розширюється.

Чотири збірники віршів встиг видати поет за своє коротке життя. Уже перший (“Зірка полів”, 1967 рік) виявив людям сформованого поета зі своїм свіжим голосом.

Перші вірші Рубцова – про Росію, про любов до батьківщини:

З кожної избою й тучею,

Із громом, готовим упасти,

Почуваю саму пекучу,

Самий смертний

зв’язок.

Одним з найбільш зрілих і значних віршів є “Зірка полів”, написане поетом в 1964 році. Зірка виступає символом вічності. Поле, як і купол неба – улюблені образи автора. Однак символ “зірка полів” несе й соціальне навантаження: вона горить над мирно сплячою батьківщиною. Відчуття неосяжності просторів російської землі підкреслюється поетом. На батьківщині “зірка полів” горить “яскравіше й повній”:

И щасливий я, поки на світі білому

Горить, горить зірка моїх полів…

У Миколи Рубцова є вірш, написаний за мотивами картини Левитана “Вечірній дзенькіт”.

Назва його – “Левитан”. Тут – і почуття швидкоплинності часу, і підведення підсумків, і подяка. Богові, що жив на цій похилій Землі.

И колокольцем кожним у душу

До нових радостей і сил

Твої луги дзвонять не глуше

Дзвонів твоєї Русі.

В останні роки життя Рубцова релігійні шукання визначили його творчість. “Книга Іова”, у якій описується, як Іов засумнівався в божественній справедливості, коли Бог розповів йому про таємницю утвору, не випадково виявилася серед книг, що читаються поетом.

Скажіть, чи знаєте ви

Про хуртовини що-небудь таке:

Хто може їх зупинити,

Коли захочеться спокою?

Воля поезії теж не може бути абсолютної, вона залежить від Творця, що вклав у серце мудрість:

От так поезія, вона

Дзенькає – її не зупиниш,

А замовчить – дарма стогнеш!

Вона незрима й вільна…

Ці думки при радянській владі були під забороною, але Микола Фляків намагався хоча б натякнути на них. Таке знаменитий вірш “Тиха моя Батьківщина…”:

Купол церковної обителі

Яркою травою поростив.

Прекрасні рядки з піднесеного вірша “Я буду скакати…”:

И храм старовини, дивний, білоколонний,

Пропав, як виденье, меж цих померклих полів, –

Не жаль мені, не жаль мені розтоптаної царської корони,

Але жаль мені, але жаль мені зруйнованих білих церков.

У вірші “Гість” майже впрямую виражений думка про Бога. Звичайно ж, тому при житті автора воно не було опубліковано:

Червоним, білим і зеленим

Наганяємо солодке марення…

Погляд блукає по іконах…

Невже Бога немає?

Микола Фляків – думаючий поет. Він болісно усвідомить жах безвір’я.

У своїх віршах поет відгукувався й на прогресивні Теми. Але в зрілі роки він не піддавався безоглядному преклонінню перед сучасним прогресом. Вірш “Поїзд” розповідає про це:

От він, оком вогненним блискаючи,

Вилітає… Дай дорогу піший!

На роз’їзді десь, у сараю,

Підхопив мене, поніс мене, як лісовик!

Разом з ним і я в просторі імлистому

Уж не смію мислити про спокій…

Іронічно звучить заключний чотиривірш. Сучасні дослідники творчості Н. Рубцова не акцентують уваги на цих рядках…

Але досить! Швидкий рух

Всі смелее у світі щороку,

И яке може бути крушенье,

Якщо стільки в поїзді народу?

Критик В. Білків писав про Рубцове так: “Парадокс полягає в тому, що чим талановитіше людина, тим грозней його слова, тим неизбежней слова його стають плоттю подій”.

Читаючи вірші Миколи Рубцова, не утомлюєшся дивуватися всьому, що існує на Землі й разом з поетом думаєш про вічний.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Поетичний мир Н. М. Рубцова