“Поет – людин, що розкриває перед всіма свою душу” (Р. Акутагава) (По ліриці С. А. Єсеніна)

1. Короткі біографічні відомості. 2. Початок творчого шляху. 3. Глибокий психологізм лірики поета. 4. Художні прийоми.

Виходець із селянської сім’ї С. А. Єсенін виховувався в діда, заможної людини, знавця церковної літератури Майбутній поет закінчив четирехклассное сільське училище, а потім зі школу. У сімнадцять років він приїхав у Москву, де надійшов на історико-філософське відділення народного університету, оплачуючи за навчання, подрабативая спочатку в крамниці, потім у друкарні. Єсенін досить швидко вступив у Суриковский музичний^-музичний-літературно-музичний

кружок. Через два роки після свого приїзду молодий поет опублікував у московських журналах свої вірші “Виткався на озері червоне світло зорі”, “Димом повіддя”, “Темна ноченька не спиться” минулого витримані в народно-пісенних традиціях. Переїхавши в Петроград, молодий поет незабаром стає знаменитим.

Він знайомиться з А. А. Блоком, починає підтримувати дружні відносини з Н. А. Клюевим. Перша книга “Радуница” виходить відразу й відразу завойовує серця аматорів російської поезії. Єсенін з радістю приймає революцію, але зі своїм “селянським ухилом”.

У середині 20-х років XX сторіччя поет переживає черговий творчий підйом.

Вірші ллються нескінченним дорогоцінним потоком: “Поема про двадцять шести”, “Ганна Онєгіна”, “Чорна людина”, ліричний цикл “Перські мотиви”, вірша “Повернення на батьківщину, “Русь радянська”, “Лист до жінки”, “Станси”. Він раптом виявляється чи ледве не єдиним радянським поетом, що продовжує писати дивні ліричні вірші. Революція, громадянська війна, голод, розруха набудовували тодішніх літераторів зовсім на інший лад Багато хто з них взагалі заперечували можливість існування лірики у світлі революційної епохи. Сергій Олександрович, всупереч цій поширеній думці, довів, що лірична поезія не суперечить сформованій ситуації в країні.

Він був упевнений, що людям настав час залишити зброю й звернути увагу на прекрасне й вічне. Ліричні добутки поета відрізняються глибоким психологізмом, зрілістю Вони практично бездоганні в плані художнього оформлення. Вірші Єсеніна наповнені чіткими образами, що прекрасно розкривають почуття й переживання автора, що загострюють увагу читача на красі людської душі: Я по першому снігу бреду, У серце конвалії спаленілих сил… У пошуках нових художніх прийомів і форм Єсенін стає новатором у російській літературі. Він відкриває зовсім незвичайні для того часу образи: “вечір чорні брови насопил”, “закружилося листя золота в розоватой воді на ставку, / немов метеликів легка зграя із замираньем летить на місяць”.

Створюючи свої поетичні добутки, Сергій Олександрович не боїться застосувати щось нове Наприклад, вірш “Не жалую, не кличу, не плачу…” характеризується й оригінальністю форми, і новизною змісту. Увяданья золотом охоплений, Я не буду більше молодим. Ти тепер не так вуж будеш битися, Серце, торкнуте холодком, И країна березового ситцю Не заманить шлятися босоніж.

Ще більшу емоційність і жвавість надають віршу риторичні звертання автора: “Дух мандрівний, ти усе рідше й рідше… “, “Життя моя? иль ти приснилася мені?

“. Тут явно простежується смуток поета, викликана якоюсь тимчасовою приреченістю: “Все пройде, як білих яблунь дим”. Єсенін усвідомлює, що коли-небудь усе закінчиться, і його сьогоднішня молодість і його життя. Події, що пішли в давню давнину, прекрасні й уже недосяжні: ПРО, моя втрачена свіжість, Буйство очей і повіддя почуттів.

Вірш побудований на пісенних емоційних запереченнях, уособленнях і символах Реальні речі тут сполучаються з метафоричними образами. Почуття суму й сумуй можна знайти в багатьох творах Єсеніна. Його творчість відбиває і його особисті драми, і переживання, пов’язані із протиріччями, що виникають у той нелегкий час, у яке випало жити поетові. Проте Єсенін зі смиренністю приймає все, що випадає на його частку. Песимізм і упадничество переростають перед його вірою в справедливість, у щиросердечні сили людини У Єсеніна багато життєстверджуючих добутків, що змушують читача задуматися про те, що завжди варто цінувати й зберігати те, що мило й дорого серцю: Як би я й хотів не любити, Однаково не можу навчитися, И під цим дешевеньким ситцем Ти мила мені, рідна вити.

Вірші поета дуже психологічні. Наприклад, у поетичному утворі “Відговорив гай золота…” розкривається складний внутрішній стан автора. Уже в перших рядках звучить неясна тривога. Гай не тільки відговорив, але відговорила “березовою, веселою мовою”.

Тут явно простежуються жалі автора про щось минулому, давно минулому Чим далі рухається оповідання поета, тим смуток стає більше глибоких і безвихідною: И журавлів, сумно пролітаючи, Уж не жалують більше ні про кого… У саду горить багаття горобини червоної, Але нікого не може він зігріти. Дуже швидко пролітає час, і ніякі сили у світі не здатні його зупинити, однак все йде так, як повинне бути.

Поетичні метафори переносять читача в мальовничий і барвистий мир образів: Про всіх збіглим марить конопляник Із широким місяцем над блакитним ставком. Єсенін говорить, що “життя образа величезне й разливчата”. Більше він намагається довести це все своєю творчістю Цикл віршів “Перські мотиви” містить елементи співучого вірша: повторювані звукові співзвуччя, наявність питальних і окличних речень, що припускають певні інтонації, кільцеву побудову строф, повтор рядка в границях однієї строфи. Часто прості рими в Єсеніна гармонійно сполучаються зі складними складовими, що несуть головне значеннєве навантаження. Поет дуже чутливий до кольору.

Улюблені кольори автора – синій, золотий, голубой. У синю височінь лунко Дивилася вона, скиглячи, А місяць сковзав тонкий И зник за пагорб у полях. І глухо, як від подачки, Коли кинуть їй камінь у сміх, Покотилися очі собачі Золотими зірками в сніг. Символіка цих квітів чітко позначена в давньоруській колірній традиції. Синій, голубой – це божественна істина, незбагненна таємниця.

Золотий як варіант жовтого кольору гранична гострота почуттів. Поет виступає теперішнім живописцем. Травень він персоніфікує із синім, а червень – сголубим.

Серце стає золотою брилою, а буйна молодість – золотою зірва_-головою. Багато поетичних рядків Єсеніна присвячуються прекрасній підлозі. Жінка представляється поетом непоясненим і світлим чудом: Той, хто видумав твій гнучкий стан і плечі, До світлої таємниці приклав вуста. Любов, на думку поета, здатна зцілити будь-яку, навіть зневірену душу.

Більше того, заради цього почуття можна повністю змінити й себе, і своє життя Був я весь – як запущений сад, Був на жінок і зелие ласий. Разонравилось пити танцювати И втрачати своє життя без оглядки. Мені б тільки дивитися не тебе, Бачити око злато-карий вир… Єсенін дуже емоційний у своїй любовній ліриці. У його віршах звучать і радість нової зустрічі, і жагучий порив, і світлий смуток, і невтримна туга за улюбленим, і гіркий розпач В останні роки життя лінія любові часто переплітається в Сергія Олександровича з темою батьківщини.

Поет перебуває цілком певно, що щастя й любов можливі тільки на рідній землі, у вузькому колі близьких і люблячих людей. Через всю його творчість проходить образ матері. Причому мати для Єсеніна – це не тільки жінка, що дала й присвятила своїй дитині життя, але й людина, що щедро обдаровує своє потомство пісенним талантом. Для Сергія Олександровича це сама рідна й близька людина. Автор нагороджує її епітетами: мила, добра, ніжна, терпляча.

Найбільше яскраво відбиває синовние почуття вірш поета “Лист матері”: Ти одна мені допомога й відрада, Ти одна мені несказанне світло