“Якщо крикне рать свята…” (За ліриці Єсеніна)

“Якщо сьогодні тримати курс на Америку, – писав Єсенін, – то я готовий тоді віддати перевагу наше сіре небо і наш пейзаж: хата, трохи вросла в землю, прясло, з прясла стирчить величезна жердину, далеко махає хвостом на вітрі худа конячина. Це не те що хмарочоси…”
У своїх спогадах про поета його сучасники неодноразово відзначали, що він з особливим схилянням ставився до всього російського, пишався, що він російський поет, та й сам Єсенін писав:

.. . люблю тебе, батьківщина лагідна!
А за що-розгадати не можу.
Весела твоя радість

коротка
З гучної піснею навесні на лузі.

У кожної поета своє неповторне дитинство і юність. У Єсеніна було щось головне: зустріч з батьківщиною-з рідною землею, рідним небом, з рідної російської природою, російською народною піснею, казкою і разом з тим з російською народною болем, народної тривогою:

Потонула село у ухабинах,
заступили избенки лісу.
Тільки видно, на купині і западинах;
Як синіють колом небеса.

Це написано дев’ятнадцятирічним Єсеніним. І зовсім інший в тій же “Русі” бачиться молодому поетові його “батьківщина лагідна” в годину обрушилися на неї найтяжчих випробувань,

які понесуть мільйони життів мирних росіян орачів:

Вдарив грім, чашка неба розколота…
захиталися лампадки небес.
повісті під вікнами соцькі
ополченцям йти на війну.
Загигикалі баби слобідські,
Плач прорізав колом тишу.

Любов до Батьківщини томила, мучила чуйну душу поета. Вона надихала і живила його музу. Куди б не закидала доля поета, де б він не був, знову і знову згадує він рідне село, батьківський “низький будинок з блакитними віконницями” і неосяжний простір рідних рязанських роздолля:

Бачу сад в блакитних накрапами,
Тихо серпня приліг до тину.
Тримають липи в зелених лапах
Пташиний гомін і щебетню.

“Поет дійсності” все чіткіше проглядає в ранніх віршах Єсеніна, особливо таких, як “Чорна, потім пропахла вити!..”, “Русь”, “В тому краю, де жовта кропива…”,” Гой ти, Русь, моя рідна… “та ін Есенинская лірика при всьому її глибокому індивідуальному своєрідності сягає своїм корінням поетичними в ту реальну дійсність, яка оточувала і хвилювала поета в житті:

Чорна, потім пропахла вити!
Як мені тебе не пестити, не любити?
оловом світиться лужно голота…
Сумна пісня, ти-російська біль.

“Як безглузда все наше життя, – з сумом зауважує Єсенін в одному з листів 1913 року. – Вона перекручує нас з колиски. Стогін і плач заглушують нашу радість. Радість там, де у порогу не чути стогін “.

Особливо гіркі й тривожно-сумні єсенінські вірші про споконвічну селянської біді – недорід і посухи:
заглушила посуха засевкі,
Сохне жито, і не сходять овес.
На молебень з хоругвами дівки
потягли в комля смуги.

На дійсність свого часу, на навколишній світ природи і особливо на долю Русі селянської Єсенін як поет уже в кращих своїх ранніх віршах багато в чому глянув з обпалюючою душу проникливою любов’ю до Батьківщини і вірою в людину.
Гой ти, Русь, моя рідна.
Хати – в ризах образу…
Не видно кінця й краю –
Тільки синь смокче очі.

Справжні вірші про Батьківщину сучасні. Настає час суворих випробувань для Батьківщини, і знову спалахують яскравим світлом і наповнюються живим патріотичним диханням “свіжі, чисті, голосисті”, “дивно сердечні” вірші Сергія Єсеніна:
Але і тоді,
Коли в усій планеті,
заспіває ворожнеча племен,
Зникне брехня і смуток, –
Я буду співати
Всім істотою в поета
Шосту частину зеші
З назвою коротким “Русь”.

У роки Великої Вітчизняної війни ці вірші були опорою і підтримкою нашому народові.
Росія Єсеніна – це “країна березового ситцю”, це “мила лагідна Русь”. У роки крутих поворотів, значних історичних подій, революційних перетворень доля Батьківщини, її майбутнє турбували Єсеніна, терзали його розум і серце:
Росія! Серцю милий край!
Душа стискається від болю.
Вже скільки років не чує полі
петушьей спів, песій гавкіт…
Країну рідну в край з краю
междуусобние рве розбрат.

Так, Єсенін сказав ceqe велике слово про свій час, про свою Батьківщину. Син Русі селянської в епоху пролетарської революції повертає свій погляд до Росії радянської:
Я бачу все
І ясно розумію,
Що ера нова –
Не фунт ізюму вам…

Приймаючи розумом шлях перебудови російського села, поет відчував серцем, що подолати його Русі селянської буде далеко не так легко і просто, як багатьом здавалося. Звідси тривожні, часом болісні роздуми Єсеніна про майбутнє селянській Русі:
Польова Росія! Досить
Волочитися сохою по полях!
Злиденність твою бачити мені боляче…
Я не знаю, що буде зі мною…
Може, в нове життя не годжуся…

Ця правда почуттів нам особливо дорога. Лірика Єсеніна – це особливий світ, це дивовижна країна образів і почуттів. Але головне в ній – це любов до Батьківщини, до Людини:
Я думаю:
Як прекрасна
Земля
І на ній людина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Якщо крикне рать свята…” (За ліриці Єсеніна)

Categories: Шкільні твори

Links