Поема “Пісня про Гайавате”
Один із самих утворених людей свого часу, він, вільно або мимоволі, вклав в “Пісню про Гайавате” деякі мотиви з античної міфології й героїчного епосу народів Північної Європи. Очевидно, знайомство Лонгфелло з “Калевалой” вплинуло на художню форму “Пісні про Гайавате” (білий вірш – чотиристопний хорей з жіночими закінченнями).
Гайавата – історична особа. Він жив в XV столітті, належав до плем’я онондага, родинному ірокезам, і залишив по собі вдячну пам’ять як учитель і вождь плем’я, заботившийся про його щастя
В основу “Пісні про Гайавате лягли-хоча й в обробленому виді – справжні, живі образи й сюжети індійської народної Творчості, і це наближає безсмертну поему Лонгфелло до теперішнього героїчного епосу. Нащадок місяця й син західного вітру, Гайавата з’являється не тільки як казковий богатир, але і як втілення працьовитості, відваги й мудрості індійського народу. Із трьох російських перекладів “Пісні про Гайавате” найкращий належить И. А. Буніну. “Я всюди намагався триматися можливо ближче до оригіналу,- писав перекладач,- зберегти простоту й музикальність мовлення, порівняння й епітети, характерні повторення слів і навіть, по можливості, число й розташування віршів. Це було нелегко: стислість англійських слів увійшла в прислів’я; іноді доводилося свідомо жертвувати легкістю вірша, щоб з одного рядка Лонгфелло не робити декількох”.
У класичному перекладі И. А. Буніна “Пісня про Гайавате” уперше була видана в 1896 році й незабаром зайняла почесне місце на полках дитячих бібліотек. У цьому перекладі поема Лонгфелло й понині видається для дітей і для дорослих. В однотомник вибраних творів Лонгфелло входять і знамениті “Пісні про невільництво”, у яких поет затаврував ганьбою найбільше зло свого часу – рабство негрів
(1 votes, average: 5.00 out of 5)