“Поема мук і втіх” (за твором Дж. Байрона “Мазепа”)
“Тягуча ніч, холодний іній…” У темній глушині лісу зупинився на ночівлю поранений, переможений росіянами шведський король Карл XII з поріділою юрбою вождів. Серед рештки лицарів – козацький князь, український гетьман Іван Мазепа. Та не образи цих неординарних особистостей в їх історичному плані бентежать Байрона, тема війни також відсунута далеко назад. На сторінках поеми “Мазепа” головна увага Байрона зосереджена на історії романтичного Кохання пажа польського короля.
Сюжет про українського гетьмана поет відшукав у
Уяву Байрона, поета сильних пристрастей, глибоко вразила незвична картина: людина, прив’язана до дикого коня, що мчить дикими степами. У байронівському
…час оцей Повік не зможу я забуть.
Юнака пригнічує, що він змушений нишком бачитися зі своєю коханою. Він
Ладен був віддати життя, аби перед небом і землею міг назвати Терезу своєю;
Та недовгою була радість взаємного почуття: одної ночі коханців схопила “зграя
Шпигунів”. “Поема втіх” скінчилася, починається “поема мук”.
Більша частина твору Байрона – опис нестримного бігу коня, у зображенні’
Якого поет досягає захоплюючого драматичного ефекту:
…кінь побіг.
Що так би й водопад не зміг.
Вперед, вперед! Скажений рух,
– Куди – не бачив я нічого…
Від бігу дикого, прудкого
У мене в грудях сперло дух…
“Мов на крилах вітру” “годованець степів” з прив’язаним вершником промчали “місто, і села, і поля”, помчали безкраїми степами, зустрічаючи де-не-де зубчасті стіни фортець, збудованих колись проти татарської орди”. І знову:
Вперед, вперед!..
Неначе в ніч морозну, світлу,
На небі метеор між зір,
Так ми черкаємо простір…
Той шалений біг коня повік не зміг забути Мазепа. І образу “зухвалих гайдуків” не забув: повернувся у ті місця “з десятком тисяч верхових” і помстився, вщент розгромивши графський замок.
І хоча та жахлива подорож проклала Мазепі шлях до трону, до гетьманства, він готовий був віддати Україну, щоб
…знову тільки пажем буть
– Отим щасливим паничем
Із ніжним серцем та мечем.