Українська тема у Байрона
Українські мотиви й – ширше – українська тема у Творчості Байрона пов’язані з його поемою “Мазепа”, створеною ним у 1818 році в Італії. Як писав сам поет у передмові до твору, у ньому відтворений епізод, узятий ним з “Історії Карла XII” Вольтера. Зміст цього епізоду (історична вірогідність його остаточно не встановлена) полягає в наступному: на початку своєї кар’єри юнак Мазепа був пажем при дворі польського короля Яна Казимира. Красень-паж полюбив молоду дружину одного із придворних магнатів і користувався її взаємністю.
Розповідь про всі ці події ведеться від імені самого Мазепи, але не юнака, а вже літнього Мазепи. На одному із привалів під час відступу
Пушкін, захоплюючись поетичною силою й красою бай-ронівської поеми (“…який полум’яний Твір, який широкий, швидкий пензель!”), разом із тим дивувався тому, що, обравши героєм Мазепу, Байрон обмежився одним тільки епізодом із юності гетьмана й зовсім не торкнувся наступних років його життя, “що мали набагато сильніший драматичний та історичний інтерес”. Але в Байрона були на те свої причини.
Після створення “східних поем” пройшло два роки, як ми пам’ятаємо, досить драматичних у житті поета. У цей час була написана поема “Манфред”, у якій тема трагічного протистояння людини з її пристрастями й світу одержує, мабуть, найбільш повне вираження. У наступних за “Манфредом” творах так чи інакше проявляється прагнення Байрона знайти нову відповідь на питання про ставлення людини до світу. І хоча центральною залишається тема самотнього бунту, проте інтерес’до екзотики змінюється інтересом до історії, а живопис пристрастей – інтересом до психології людської особистості. Досить виразно це виявилося в написаному у Швейцарії “Шильонському в’язні”, у ще більшій мірі – у створених уже в Італії “Скарзі Тассо” і “Мазепі”, а також у перших піснях “Дон Жуана”. При цьому історичні факти у творах Байрона служать лише канвою для сюжету – поет мало піклувався про історичну вірогідність створених ним образів. І “СкаргаТассо”, і “Шильонський в’язень” присвячені душевним переживанням самотнього в’язня.
Замість героя, що бореться проти тиранії, як у “східн поемах”, замість патетичних сцен і відкритих сутичок, пс докладно розповідає про болісні переживання людини, д якої немає надії, якій нізвідки чекати підтримки,- людив приреченої на повільну агонію й загибель. Але байронівсько: Мазепі навіть у цих обставинах абсолютно далека сама дум про смиренність чи навіть примирення з обставинами, що і никли. Більше того, саме в ці страшні години шаленої скач в душі юнака-Мазепи народжується перша серйозна всепог* наюча пристрасть – пристрасть, помсти.
Поема “Мазепа” виявилася окремою помітною віхою в еволюції байронівської романтичної поеми й усієї його творчості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)