Подвиг Василя Стуса
Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині с. Рахнівка Гайсинсь кого району. Дитинство і юність на Донбасі. Після закінчення філологічного факультету Донецького (тоді ще Сталінського) педінституту вчителював, відбув армію, працював у газеті. 1959 р. в “Літературній газеті” було надруковано добірку його поезій з напутнім словом Андрія Малишка. 1963 р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР у Києві. З’являються перші журнальні публікації віршів, критичні нариси про творчість молодих поетів у журналі “Дніпро”,
Належав до опозиційно настроєної, національно свідомої молодої інтелігенції, що відверто протиставила себе тоталітарному режимові. 1965 р. Стуса було відраховано з аспірантури за активний протест проти серпневих арештів у середовищі української інтелігенції. Почалися поневіряння у пошуках заробітку. У друк не проривалося нічого, хіба що кілька поетичних перекладів з Гете й Гарсіа Лорки під псевдонімом Василь Петрик. Крім поетичної творчості, багато й інтенсивно працював як критик і літературознавець: в його столі – статті про
Стус – поет інтелектуальний, поет читаючий, що свідомо, цілеспрямо вано й критично опанував досвід світової поезії, та й не тільки поезії, багато у нього перекладів: з Рільке, Гарсіа Лорки, з Гете, Б. Брехта, П. Целяна, з Малларме, Райніса, Цвєтаєвої.
Активно протестував проти реставрації культу особи, затискування свободи думки. 1972 р. Стуса арештовано разом з іншими українськими правозахисниками – І. Світличним, Є. Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями та ін. “Судові процеси 1972-1973 років на Україні – то суди над людською думкою, над самим процесом мислення, суди над гуманізмом, над проявами синівської любові до свого народу”, – писав Стус 1975 р. у публіцистичному листі “Я обвинувачую”. Його засудили до п’яти років таборів і трьох років заслання. Кару відбував у Мордовії, заслання – на Колимі. 1979 р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його заарештували вдруге й засудили на 15 років позбавлення волі (10 – таборів, п’ять – заслання).
Другий строк Стус відбував у спецтаборі в Пермській області в нестерпних умовах, де й помер під час голодування у карцері 3 вересня 1985 р. Поховали його у безіменній могилі на табірному цвинтарі. 19 листопада 1989 р. відбулося перепоховання праху Василя Стуса та його побратимів Ю. Литвина й О. Тихого у Києві на Байковому цвинтарі.
За кордоном у 70-ті роки побачили світ дві збірки його поезій: “Зимові дерева” (Брюссель, 1970) і “Свіча в свічаді” (Сучасність, 1977), було опубліковано його публіцистичні заяви, відкриті листи. Тим часом на батьківщині його вірші поширювалися в списках, через самвидав. Загалові феномен Стуса відкрився вже після смерті поета – з розвитком гласності й демократії. Почали з’являтися добірки його віршів, спогади і статті про нього. 1990 р. вийшла перша в Україні збірка вибраних поезій “Дорога болю”.
1994 р. у Львівському видавництві “Просвіта” побачив світ перший том (у двох книгах) чотиритомного наукового видання Стуса, підготовлений у відділі рукописів Інституту літератури НАН України.
Творчий доробок поета, навіть поза вкрай несприятливих умов для творчості (адже, за його словами, “легше було написати, аніж зберегти”) – дуже великий. Першу свою збірку “Зимові дерева” наприкінці 60-х років поет запропонував видавництву “Радянський письменник”. Тут відтворено атмосферу 60-х років з її пристрасним осмисленням болючих проблем національного розвитку, прагнення вписатися у визвольні традиції рідної культури. Незважаючи на схвальні рецензії, збірка так і не побачила світу.
1970 р. без будь-якої надії на опублікування Стус готував другу збірку під промовистою назвою “Веселий цвинтар” – своєрідний поетичний репортаж із “цвинтару розстріляних ілюзій”, кажучи словами Василя Симоненка. Поезії сповнені авторського передчуття неминучої Голгофи, готовності лишитися собою наперекір тискові, не роздвоїтися “на себе і страх”, як герой його вірша “Еволюція поета”.
Вершинна частина Стусового доробку – збірка “Палімпсести”. Назвою цією (палімпсестами в давнину називали пергаменти, на яких стирали первісний текст, щоб написати по ньому новий) об’єднано все створене у неволі зі вкрапленнями більш ранніх поезій.
Складно переплітаються в ній різні духовні площини. В одному з найглибших філософських віршів “За читанням Ясунарі Кавабати” – виразні відгомони східної філософії. Водночас у таких специфічно японських “чотирьох татамі”, на яких “розпросторюється” душа поета, вгадується знак хреста. Дорога до Бога для Стуса – “вседорога”. Не раз зринають в його поезії символіка “високого вогню”, мотиви богообраності й жертовності. “Бог” і “Україна” в його душі і в поезії творять двоєдине ціле.
Найкращі здобутки поета постають на гребені зіткнення, з єдності протилежностей: з одного боку, несамовита пристрасність, нагнітання, злет (“Ярій, душе”), з другого – філософська заглибленість, розважливість, десь у глибині нуртують бурі, а на поверхні – “ваговита дозрілість речей”, самовираження.
Ім’я Стуса увійшло в нашу історію як важливий чинник національного пробудження й самоусвідомлення, стало символом духовної незламності й свободи. На часі глибоке пізнання власне поетичного доробку цього самобутнього митця, і не лише в українському літературному контексті.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)