Своєрідність і сила таланта Василя Стуса

Благодатна пора 60-х років народила плеяду талановитих українських поетів – И. Драча, Л. Костенко, Д. Павличко, М. Вінграновського, В. Симоненко, В. Стуса. Вона ж багато в чому визначила й шлях їхніх естетичних пошуків, і тематику

Проте, художня спадщина В. Стуса не переплутати з який – або інший, така вона оригінальна, потужна, самобутня. Так тісно злилися в ній емоційне навантаження ліричних добутків з потужним художнім світоглядом поета. У В. Стуса ліричний герой – він сам, його Думи, переживання, духовні пошуки, розпачі, сум і радість.

Їхній головний центр – позиція художника, позиція громадянина, патріота, сина – своєї матері по крові й мати^-україни. Поет прагне наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму. Тому так часто звертається до жанру ліричної медитації, філософських роздумів над вічними проблемами буття. Він начебто звертається д самому себе, і разом з тим скорочує дистанцію між автором і читачем, робить їхні відносини довірливими, щирими. Іноді художник використає звертання-прохання, звертання – попередження й до улюбленого, і до втраченого ними рідної землі, і до Бога, і до смерті, щоб загострити свої роздуми, надати

їм емоційність. Розлука з рідним краєм підсилила любов поета до нього. Навіть клянучи його за покірність, за відродження волелюбного духу, Стус писав:

…усе одне миліше немає цієї втраченої й ледачої, байдужої, ненависної, на всій Землі, що тільки й знаю…

Що ж він, вигнанець, може зробити для батьківщини? “Зважившись боротися, щоб жити, і зважившись умерти, аби тільки жити”. Так напише В. Стус у своїй поезії “Не можу я без посмішки Івана…”. Полум’яним словом поет хотів підняти духовну бадьорість свого народу, щоб він виріс “з постолів, із шаровар, з курного будинку” і був гідним “своєї Мати^-матері-україн-матері”, Такий лейтмотив вірша “Сто років, як сконала Січ”. В. Стус не міг роздвоюватися й лицемірити, і це визначило його життя й творчу долю. Два арешти й двадцять років таборів – такий виявилася плата за спробу бути собою. Імперія “вождя” знущалася із сина України, що своє життя зв’язував тільки з долею свого народу:

…перед вами, судді, не хилюся в передчутті недовідомих верст… Така жагуча відповідь на власне катування дає В. Стус у поезії “Як добре те, що смерті не боюся я…”.

Моральну силу вистояти, не хилитися давала поетові переконаність, що правда – за ним! Жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. В. Стус був людиною з великої букви, що відважно, самовіддано виступала на захист рідної України (“Народ мій, до тебе я ще відвертаю…”). Але найвища нагорода письменникові та, що його читають, що він піднімає дух народу в боротьбі за краще життя. Безумовно, зараз не вистачає таких палких патріотів, які будуть відстоювати й захищати менталітет рідної держави. Усе більше частіше чути нарікання: навіщо вивчати українська Мова (краще англійський), не треба цікавитися історією, знаменитим минулим, тому що нам і зараз непогано живеться. Дай Боже, щоб ніколи не стали реалією на нашій незалежній землі слова Великого Тараса Шевченко:

Поборолася країна до самого краю: Гірше нещастя свої діти неї розпинають


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Своєрідність і сила таланта Василя Стуса

Categories: Нові твори

Links