Громадянський подвиг Стуса

Життя Василя Стуса схоже на спалах – короткий і яскравий. Воно сповнене пекучого болю і трагізму. Тривалий час поезія Василя Стуса була недоступною читачеві. Сьогодні її повернули народові, задля якого він боровся і віддав своє життя, Перша збірка поета з передмовою Андрія Малишка побачила світ у 1959 році. Його вірші – це поезія інтелектуальної напруги, своєрідного світобачення і світорозуміння. Це поезія, наскрізь пройнята українським духом.

У 1970 році Василь Стус промовив останнє слово над могилою талановитої української художниці

Алли Горської, по-звірячому вбитої кагебістами. Йому не могли пробачити тих правдивих звинувачень на адресу системи. Починається постійне цілеспрямоване цькування поета. А в січні 1972 року його заарештовують.

У листі до Президії Верховної Ради СРСР Стус писав про те, що він, український літератор, репресований за політичними мотивами, не вважає себе винним. Його боротьбу за демократію розцінювали як наклеп на радянський лад, а схвильованість думки про кризовий стан української культури вважали націоналістичним. З такими безглуздими звинуваченнями поет не може погодитись, винним себе не визнає навіть в останньому

слові на суді.

У віршах, написаних за Гратами, Василь Стус стверджує, що готовий стати мучеником і пронести свій хрест, ні в чому не докоряючи долі. Незважаючи на драматизм своєї долі, поет злітав своїм духом у височінь і вірив, що обов’язково настане той день, коли Україна стане вільною:

Як добре те, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст.

Стус вірив, що нащадки обов’язково зрозуміють його: Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя…

І чесно гляну в чесні твої очі.

І в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Василь Стус був мужньою людиною, і зламати його було нелегко. Поета позбавляли права на закупівлю продуктів харчування, переводили до штрафних ізоляторів. І це, безумовно, позначилося на здоров’ї. У грудні 1975 року йому видалили частину шлунка. Другий арешт був ще страшнішим: у грудні 1982 року Василя Стуса, лауреата міжнародного поетичного фестивалю в Роттердамі, відправили на рік до камери-одиночки. А в карцері табору особливого режиму поет після тривалого голодування помер. Ось так жорстоко розправилася радянська влада з мужнім правозахисником, талановитим постом.

Та навіть такі жахливі умови табірного життя не витравили з душі поетової почуття людської гідності. У своїх творах він порушує проблеми добра і зла, утверджує перемогу справедливості. Вірші, які Стус писав у в’язниці, пройняті страшною правдою табірного життя. У віршах “Не можу я без посмішки Івана”, “Ярій, душе, ярій, а не ридай” та інших поет створює образи людей з життя, заглиблюється в їх внутрішній світ, приходить до філософських узагальнень.

Такі видатні особистості, як Василь Стус, розвіювали морок, наближали національне відродження України. І за це їм доземний уклін!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Громадянський подвиг Стуса

Categories: Твори з української літератури

Links