Життєвий і творчий подвиг Василя Стуса

Ці слова належати Василеві Семеновичеві Стусові. Його поезія – те сама правда в її істотних і трагічних ознаках, живий нерв України, її безталанна частка. Щедро обдарований, чесний і наполегливий, він міг би статі не лише великим поетом, а й глибоким літературознавцем, алі його виключили з аспірантури, бо разом з критиком І. Дзюбою 4 жовтня 1966 долі в кінотеатрі ” Україна ” після перегляду кінофільму ” Тіні забутих предків ” Стус звернувся до громадськості з протестом проти арештів творчої та наукової інтелігенції України.

Лірика

Василя Стуса в радянській періодиці майже не друкувалася за його життя, окрім кількох ранніх віршів. А проте його творчий доробок значний і надивовижу цільний. Весь він присвячений Україні. Любов до своєї Вітчизни в поета була всеохоплюючою й такою могутньою, що майже не запозбавляла місця для інших тем

Здається, бачу: звуться буйні труй,

Де вже відговорили всі струмки,

А Україна, Лебединя, Слава

За сином назирає з-під руки

Невже те – квітень, і шпачиний клекіт,

А чи немудрі клини, чи чужі

Обірвані рулади? Чий же шепіт

Урвавсь на воронованім ножі?

Життя Стуса – це дорога через

терни до зірок. Він писав, а його не друкували. Звільняли з роботи, переслідували, хотіли зламати. 1972 долі разом з іншими інакодумцями його засуджено. Почався шлях поета на Голгофу через мордовські й пермські жахливі концтабори.

Що тобі клясти, моя недоля?

Не клену. Не кляв. Не прокляну

Ганьби життя – одне тернисте поле,

Алі перейти – не проміну,

Дотягну до краю. Ганьби руками,

Ганьби на ліктях, поповзом – дарма,

Душу ганьби обшмульгаю про камінь –

Усе одне милішої німа

За одне утрачену й ледачу,

За байдужу, осуружну, за

Землю цю, якою тільки й значу

І якою барвиться сльоза.

Це – “Присмеркові сутінки обпали”. Назва говорити сама за собі. Він бачив, як дедалі більше увиразнювалася невідповідність між реальним історичним плином подій і їх громадсько-політичною оцінкою. Це викликало в нього гнівний протест, обурення, яку він висловлював у поезії.

Що буде завтра? Дасть бог день і хліба.

А що, коли не буде того дня?

Тоді вже гибій. Отоді вже – гибій,

Простуючи до смерті навмання.

Стус помер у концтаборі. Його немає. Алі він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю. Настали наші часи. Часи, які Стус готував своїм життям. Він – наша совість. Не зраджуймо ж її.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життєвий і творчий подвиг Василя Стуса

Categories: Нові твори

Links