Сміливий титан Прометей пройнявся глибоким співчуттям до людей, які жили в темряві й холоді, тоді як у богів на Олімпі був вогонь. Не злякавшись грізних попереджень головного бога Зевса про недоторканність вогню, Прометей викрав його у богів і приніс на землю. Титан знав, що його чекає страшна кара. Так і сталося: боги прикували Прометея До скелі, щодня прилітав орел, розкльовував ребра, випивав печінку, а на ранок тіло знову оживало, і мука продовжувалася вічно. Велична і мудра легенда! Прометей свідомо пожертвував собою, своїм життям заради
людей, здійснив подвиг в ім’я добра. Подвиг – це завжди жертва, але водночас це і життєвий вибір. Що штовхає людину на такий вчинок? Перш за все, небайдужість до чужого горя, співчуття до знедолених і покривджених, бажання допомогти їм навіть ціною власного життя. На таке здатні тільки Благородні, самозречені натури з високим почуттям обов’язку перед сім’єю, батьками, дітьми, друзями, народом, Батьківщиною. Любов до рідної України, Бажання їй кращої долі були сенсом Життя великого сина нашої землі Тараса Шевченка. Він кликав свій Поневолений народ до боротьби за щасливе Майбутнє, гостро тавру-вав царську
політику, і це призвело його до страшної особистої трагедіі – десятирічного заслання в чужі краї. Тяжким випробуванням Стала для поета розлука з Україною, але він гордо проголосив: “Караюсь, мучусь, але не каюсь!” Усе залишається людям… Ті, хто здійснив подвиг в ім’я народу, здобули моральне безсмертя, вічну вдячність і пам’ять нащадків.
