Події на фінському фронті і їхній вплив на творчість Твардовского
Місяці суворої зими на фінському фронті якоюсь мірою випередили враження Великої Вітчизняної війни. Там же в снігах Фінляндії народився образ героя, що пройшов пізніше всю Вітчизняну, що стали як би другим “я” поета, – Василя Теркина.
У наш час майже неможливо зустріти людини, що не читав або не чув по радіо “Василя Теркина”. Але деяким, мабуть, відомо, по яких шляхах-дорогах-дорогах прийшов до нас цей “знайомий незнайомець” (А. Турков), “росіянин солдат^-солдатів-трудівник-солдат”.
Один раз у грудні 1939 року група
У створенні колективного добутку про безжурного щасливого бійця взяли
Так з’явилося в газеті “На стражі Батьківщини” вірш “Вася Теркин” (1940.-5 січня). Первісний портрет героя пізніше перетерпів значні зміни. Той, карельський (“Вася – не Василь”) мав лише віддалену подібність зі своїм “тезком”, а участь Твардовского, як і більшості зачинателів, цим і обмежилося. До кінця продовжував фейлетон лише один Щербаков.
Успіх фейлетонного героя, потреба в ньому солдат, споконвічна тяга народу до гумору, жарту-примовці, вираженої нехай навіть у казковій формі, наштовхнули авторів, незважаючи на їхнє поблажливе відношення до свого дітища, на думку: як би зберегти на більше тривалий строк оповідання, що пришелись по душі червоноармійцю-читачеві-червоноармійцеві, про пригоди безжурного Васі?
Так з’явилася на світло книжечка “Вася Теркин на фронті” (Л.: Мистецтво, 1940) – перший випуск задуманої серії “Фронтової бібліотеки” газети “На стражі Батьківщини”. До наших днів дійшли лише лічені екземпляри. Навіть у Державній бібліотеці СРСР імені В. І. Леніна книжка з’явилася тільки в переддень 1974 року – у колекції “Російські поети XX століття” відомого літературознавця й жагучого аматора поезії А. К. Тарасенкова.
Все побачене й пережите під час фінської кампанії незгладимою позначкою лягає на душу: “…я тільки тоді зможу знову в повну міру серця хвилюватися всім тим, чим хвилювався колись… селом, природою, землею, людьми й книгами, – коли випишуся, висловлюся як треба на теми фінського походу”.
Тоді, у засніженій Фінляндії, висловитися про всім наболілому він не міг, але робочий зошит поповнюється записами одна інший трагичнее: “Ішли, ішли вузькою прямою просікою… Нарешті, вийшли на галявину, більшу, відкриту, і тут побачили перших убитих… Ліворуч, головою до лісу, лежав молоденький розовощекий офіцер-хлопчик… Праворуч лежав перееханний танком, сплющений, розмічений на рівні частини труп. Потім – ще, ще…”.
Лише в розпал “великої війни жорстокої” з’являться безсмертні рядки про “бійця-парубійка, Що був у сороковому році Вбитий у Фінляндії на льоді”. У них – біль, гіркота, борошно поета й почуття особистої відповідальності за все происходящее у світі, почуття, що пройде через всю військову й післявоєнну творчість, – “Я знаю, ніякої моєї провини… Але все-таки, все-таки, все-таки”.
От звідки ці рядки, що вирвалися влітку 1943 року, коли разом із частинами, що наступали на Смоленськом напрямку, поет наближався до рідних попелищ:
Мені шкода тієї долі далекої, Начебто мертвий, самотній, Начебто це я лежу, Примерзлий, маленький, убитий На тій війні незнаменитої, Забутий, маленький лежу
Все це буде через роки. А поки, по свіжому сліді, гарячій пам’яті пережитого на “війні незнаменитої”, незабаром після підписання мирного договору в щоденнику (20 квітня 1940 року) з’являється запис: “…я увесь час думав про те, що ж я буду писати про похід всерйоз. Мені вже представився в якихось моментах шлях героя моєї поеми. …
Учора ввечері або сьогодні ранком герой найшовся, і зараз я бачу, що тільки він мені й потрібний, саме він. Вася Теркин! Він подібний до фольклорного образа. Він – справа перевірене. Необхідно тільки підняти його, підняти непомітно, по суті, а за формою майже те ж, що він був на сторінках “На стражі Батьківщини”. Ні, і за формою, імовірно, буде не те”.
И відразу зауважує, що навряд чи комусь із тих, хто підписував картинки й складав фейлетони про Васю Теркина, прийде в голову, що до цього образа можна звернутися всерйоз.
У першу річницю Великої Вітчизняної війни, 22 червня 1942 року, виступаючи на Військовій комісії Сполучника письменників СРСР із творчим звітом, Твардовский зізнався, що довгий час приховував назву свого нового добутку (“Василь Теркин”), тому що при згадуванні цього імені виникає подання про легкого такого героя з фейлетонного розділу “На стражі Батьківщини”.
У щоденникових записах поета за 1940 рік читаємо: “…Уже інший раз вискакують рядка
Став у сторонку, Приловчився, У ту лійку, Помочився. Це Вася на передовий, коли хлопці зажурилися під обстрілом мінометів. Одна розірвалася зовсім близько” (2 травня 1940 р.). І далі: “Відступ ліричне Краще немає води холодної…”
Звертаючись до первісного, нарочито спрощеному образуу героя, поет опирається не стільки на традицію, скільки на його популярність, одночасно розуміючи, що новий добуток повинне стати конкретним відтворенням життя, відтворенням реальної ситуації, так щоб читач відчував себе очевидцем і учасником описуваних подій тієї війни, що стала для Твардовского не тільки першою війною, але й першою його зустріччю з людьми армії
За завданням Політичного керування РККА разом з Василем Гроссманом їде у Виборг для збору матеріалу по історії 90-й дивізії. Все це не без думки про головний задум: у рукописі історії цієї дивізії, зі слів учасників однієї операції, викладений був епізод, за матеріалами якого написана одна із глав майбутнього “Теркина”, а також один з варіантів глави “Переправа”. Однак все це було лише підступом до теми, хоча робота йшла, ішла безперестану.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)