Поділ іменників на відміни та групи
Історичний коментар паралельних флексій давального та місцевого відмінків однини іменників чоловічого роду ІІ відміни.
Іменник – повнозначна самостійна частина мови, що має значення предметності і виражає його у словозмінних категоріях числа і відмінка та несловозмінній категорії роду. Іменник виступає у мові найважливішою формою номінації, об’єднуючи в своєму складі слова, що служать для називання найрізноманітніших фактів дійсності і формування відповідних понять до них. І. позначає предметність у найширш. розумінні цього слова.
І. подібно до прикметника і дієслова може вказувати на ознаку, дію. Але різниця полягає в тому, що прикметн. виражає ознаку, властиву певному предмету, а іменник називає опредмечену ознаку. Іменники відмінюються за відмінками, змінюються за числами та мають чол.,жін. та сер. рід. За характером відмінкових закінчень іменники в укр. мові поділ-ся на IV відміни. Іменники І та ІІ відмін за характером закінчень поділ-ся на тверду, м’яку і мішану групи.1) до І в. належать іменники жіноч.,чол.
4) до ІV в. належать іменники лише сер. роду із суфіксами – ат,-ят,-ен при відмінюванні: собача, лоша, цуценя, дитя, ім’я, плем’я. У давній мові відмін було більше і наявність тих чи інших типів відмінювання великою мірою була пов’язана ше з особливостями давньої будови іменних основ (ха-р основи). В укр. мові іменники плід, синь, день, гість об’єднуються за особливостями відмінювання до ІІ відміни, а в давньоруськ. мові вони належали до 4-х різних відмін: плодЪ (о – основи), сиNЪ (и – основи), деNь (jo-основи), гость (і-основи). Творення типів відмін іменників укр. мови – це складний тривалий історичний процес, який полягає у перегрупуванні іменників внаслідок руйнування їх поділу за основотворчими суфіксами, змішування, взаємодії, злиття основ колишніх іменників.
Іншими чинниками є:
А) категорія роду (зв’язок між типами відмінювання і категорією роду полягає в тому, що кожен тип відмінювання охоплює переважно іменники певного роду); але категорія роду є відносно новою категорією, тому що первинно в праслав-ій і давньоруськ. мовах вона не визнач.
Основи на приголосний були в ім. ч.,ж.,сер. р.
О – ч. р.
І – ч. р. ж. р. (кость, гость)
С. р. – нЄбо
Ж. р. – дЪчи
А / jа – ж. р. (жЄNа)
Б) занепад форм двоїни і витворення нової граматичної категорії істот / неістот.
Висновок : – родова ознака;
– система закінчень;
– часткові суфікси;
– хар-р основотворчих суфіксів;
– перегрупування відмін;
– осн. критерієм стає родова ознака.
Іменники, що перебувають поза відмінами
Не відмінюються:
1) деякі іншомовні слова з кінцевим голосним: амплуа, кіно, метро, фіаско, хакі, пенсне, какаду та ін.
2) окремі іншомовні загальні назви з кінцевим приголосним: анфас, міс, апаш, жакоб;
3) іншомовн. прізвища з кінцев. голосним: Бенуа, Бруно, Дідро, Руссо, Камю, Россіні та ін.;
4) іншомовн. географічні власні назви з кінц. голосним: Колорадо, Мари, Кутаїсі та на – ово, – іно,-ино: Комарово, Тушино;
5) чоловічі власні імена іншомовн. походження з кінцевим голосним: Асабе, Барі, Даду;
6) жіночі власні імена іншомовн. походження з кінцев. голосн. основи: Гаяне, Глебі та з кінцевим приголосним: Дадар, Мерилін, Рузагуль;
7) жіночі прізвища власне укр. походження на – о: Кухаренко, Сало, Помагайбо, та на приголосний (як українського, так й іншомовного походження): Косач, Маковець, Кошман;
слова чмслівникового різновиду: півдня, піввідра;
9) складноскорочені назви ініціального та ініціально-звукового типу: НАТО, ХНУ, ХТЗ;
10) назви іноземних часописів: “Таймс”, “Уніта” та ін.