Основні літературні організації, угрупування 1920-х років ХХ ст. Символістські групи

Символізм (франц. – знак, символ) – одна із сти­льових течій модернізму, що виникла в останній третині ХІХ ст. у Франції спочатку в поезії, а згодом поширилася на живопис і театр, уплинувши на європейську й американську літературу ХХ ст. Замість традиційного образу символісти прагнули вира­зити індивідуальний емоційний досвід за допомогою символізо­ваної мови, зокрема символу. Вони заглиблювалися у внутріш­ній, ірраціональний світ, прагнучи передати таємницю існування людського “Я” за допомогою індивідуального вживання мета­фор

й образів-символів. Важливу роль відводили милозвучності, кольору, відтінкам, дбайливо дібраним словам, які спроможні відбити прихований внутрішній світ, таким чином наповнивши новим сенсом романтичну концепцію двосвітності.

Основоположником символізму у Франції був С. Малларме, автор поезій “Осіння скарга”, “Лебеді”. До символістів у Польщі належали Б. Лесм’ян, в Австрії – Р.-М. Рільке, у Бельгії – М. Метерлінк, автор п’єси “Синій птах”. Український симво­лізм до революції 1917 р. репрезентували М. Вороний, О. Олесь,

Г. Чупринка, П. Карманський, М. Філянський, деякими аспек­тами

Б. Лепкий.

В Україні після Лютневої революції 1917 р. найперше вия­вили себе символісти. П. Тичина, Я. Савченко, О. Слісаренко, В. Кобилянський, Д. Загул та ін. заснували в Києві символіст­ську школу “Біла студія”, що й видала збірник “Літературно-критичний альманах” (1918 р.), спрямований проти народниць­ких поглядів на літературу. Його редактором був поет-символіст Яків Савченко. Тут оприлюднили свої твори П. Тичина, П. Сав­ченко, Я. Савченко, О. Слісаренко, Д. Загул, М. Терещенко.

У цьому ж році символісти утворили монолітну групу “Музагет” (Музагет – грецький епітет покровителя муз Аполона). До цієї групи належали Я. Савченко, Д. Загул, М. Терещенко, В. Кобилянський, М. Жук, В. Ярошенко та ін. Естетичну плат­форму виклав Ю. Іванів-Меженко в програмній статті “Творчість індивідуума і колектив” (“Музагет”, 1918 р.), у якій стверджував самоцінність мистецтва й творчої особистості: “Творчий індиві­дуум тільки тоді може творити, коли визнає себе вищою істотою над загалом” і не підлягає колективові, хоча й відчуває з ним свою національну спорідненість. це типово символістська кон­цепція мистецтва. Настільки це були сміливі судження, що біль­шовицька влада закрила друкарню, в якій опубліковано альма­нах, а музагетівці мало не потрапили у в’язницю. У “Музагеті”, окрім творів символістів, оприлюднено було статті Ю. Меженка про “Сонячні клернети” П. Тичини та М. Бурачека про образо­творче мистецтво, Л. Курбаса про новітню німецьку драму.

Словацький дослідник М. Неврлий уважає автора “Сонячних кларнетів” найвидатнішим представником українського симво­лізму.

1920 р. символісти видають альманах “Гроно”, але залучають до нього й імпресіоністів та футуристів (В. Поліщука, Г. шурупія, Г. Косинку). 1922 р. “гронівці” в Катеринославі видали авангард­ний альманах “Вир революції”. Деякі “музагетівці” у 1923 р. ввій­шли в “Аспис”, поступово розсіюючись серед інших угрупувань.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Основні літературні організації, угрупування 1920-х років ХХ ст. Символістські групи