Зіставлення образів Онєгіна з Ленским

Інонаціональна освіченість, відірваність не тільки від “світла”, але й від провінційної дворянської “черні” (а про народний грунт навіть і говорити нема чого) у сукупності й визначають та головна якість Ленского, що лаконічно Пушкін сформулював: “Він серцем милий був невіглас”. Який же з невігласа герой? Пушкіна шукав теперішнього героя, а Ленский на цю роль претендувати не міг.

Отже, що дає зіставлення Онєгіна з Ленским? Що додає це зіставлення до їхніх характеристик, до розуміння їхніх натур?

Коли Онєгін встає поруч

із Ленским, особливо різко зізнається, як він душевно спопелілий, як багато згоріло в ньому чистого, піднесеного, какою дорогою ценою оплатив він своє презирство до світської юрби й до околишніх поміщиків. І тоді ми розуміємо: Онєгін уже спустошений, а Ленский ще немає. Назавжди вони залишаться такими чи ні, духовно відродиться Онєгін або Ленский переросте його – це особливе питання. Протягом півтора століть багато сперечалися про нього, і ми далі розглянемо істоту цих суперечок. Зараз поки ясно одне: герої роману – люди дуже різні.

Пушкін не тільки відкривав різноманіття типів, що існували в дійсності, але

й прагнув досліджувати закономірні мотиви їхнього поводження, відкривав їхній зв’язок із соціально-історичними обставинами, які породжували ці типи, поводження й відчування.

Отже, уже два типи відкрив він, але адже не в одних лише чоловіках може виявитися героїчний початок. Потрібна героїня! Чи не стане нею Ольга? Їй присвячена двадцять третя строфа другого розділу. Ольга ввійшла в роман разом з Ленским. Душа її настільки нескладна й неглибока, що Пушкін, характеризуючи предмет поетичних захватів Ленского, обмежився ледь лині одними зовнішніми прикметами:

Завжди скромна, завжди слухняна, Движенья, голос, легкий стан,

Завжди як ранок веселий, Усе в Ользі… але будь-який роман

Кзк життя поета простодушне, Візьміть і знайдете вірно

Як поцілунок любові милий; Її портрет: він дуже милий,

Ока, як небо, блакитні; Я колись сам його любив,

Посмішка, локони лляні, Але набрид він мені безмірно.

Так адже це зауряднейшее втілення книжкового типу так званої північної діви! Тип, опоетизований другорядними письменниками й втілений чи ледве не в кожному романі західних романтиків тої пори. Отчого ж він безмірно набрид оповідачеві? Отут немає сумнівів: він набрид тією незмінністю, що тричі підкреслена – завжди, завжди, завжди… Ольга – завжди скромна, слухняна, весела. А чи замислювалася вона про що-небудь? У Пушкіна не найшлося жодного порівняння або епітета, за допомогою яких був би даний натяк на багатство або складність цієї душі.

Однак сюжетна роль цього образа значна. І не тому, що з його допомогою можна створити споконвічний любовний трикутник. Ольга просто не в смаку Онєгіна. Він равнодушно сковзнув поглядом по її особі й до кінця вичерпала цю пустеньку душу. І якщо йому все-таки довелося стрілятися з Ленским через неї, так адже це ж найчистіше непорозуміння – і читач це знає задовго до фатального пострілу.

И проте, як би не здавався другорядним образ Ольги, без нього роман так само не відбувся б, як і без Ленского. Без Ольги немає підходу до Тетяни. В образі Тетяни втілені такі якості, яких Пушкін не виявив в Онєгіні й Ленском.

По-перше, коло читання Тетяни незрівнянно ширше, ніж у Леиского. Новітня романтическия поезія не була для неї вищим втіленням мистецтва. Судячи з імен героїв, відомих їй, вона впивалася кращими зразками просвітительської літератури. І не тільки оспівування Світової скорботи, туги й безнадійності залучало її й здавалося їй найбільш природною людською якістю. У просвітительській літературі особлива увага приділялася оспівуванню боргу, вірності, стійкості під ударами долі й здатності до самопожертви. Як ми побачимо далі, ці уроки не пройшли даром для Тетяни: вона засвоїла, що є в житті дещо поважнее й вище особистої волі й любові.

А по-друге, при формуванні її моральних понять вплив книг особливим образом сполучалося із впливом народнопоэтического Творчості. У голові її тіснився ряд книжкових героїв, але вона допитливо, жадібно дивилася на російський побут, на російську природу, на ігри сільських дітей, на життя своїх батьків і їхніх кріпаків.

Тетяна назавжди відчула себе пов’язаної із цієї повсякденної, зовні непоказної, але поетичним життям. У ній пробудилася свідомість, що вона – не Полина, не Селіна, не Дельфіна, а саме Тетяна, від голови до ніг російська дівчина^ Тепер ми назвали б це почуттям національної гордості. Незвичайний підйом патріотизму в епоху воєн з Наполеоном харчував це почуття. Воно-Те й було тією основою, на якій виростав героїчний початок у людях. Пушкіна, як і багато хто його сучасники, був переконаний: без почуття гордості за свій народ, за свою країну, за свою культуру немає до не може бути героїв.

Як це могло відбутися в епоху видимого роз’єднання дворянства з народом? Як показати типовість подібних настроїв Тетяни? Адже до Пушкіна багато письменників зображували й засуджували саме як типове інше прагнення – захоплення західними модами, зневага національною культурою Росії?

Багато хто відвернулися від її, багато хто демонстративно виражали зневагу до нібито низьких проявів стародавнього російського побуту. Але не всі! Пушкіна виявив неоднорідність правлячого стану. Спочатку він показав столичну юрбу. Потім указав на провінційну дворянську чернь. А потім звернув увагу читача на так зване патріархальне дворянство. На його думку, воно відрізнялося деякою близькістю до народного побуту. У цієї-те патріархальному середовищу й виросла Тетяна.

Не тільки переказу старовини, оповідання няньки, не тільки звичні види поетичної природи збуджували в душі Тетяни почуття близькості до свого народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Зіставлення образів Онєгіна з Ленским

Categories: Нові твори

Links