Пнін – Роман
Герой роману, Тимофій Павлович Пнін, народився в 1898 р. в Санкт-Петербурзі, в родині лікаря-окуліста. У 1917 р. його батьки померли від тифу. Тимофій вступив в Білу армію, де служив спочатку телефоністом, а потім в Управлінні військової розвідки. У 1919 р. із взятого Червоною Армією Криму втік до Константинополя. Закінчив університет у Празі, жив у Парижі, звідки з початком другої світової війни емігрував до США. Під час дії роману Пнін – американський громадянин, професор, який заробляє собі на життя викладанням російської мови в Вайнделлском університеті.
Колеги ставляться до нього як до великої дитини. Дія першої глави припадає на кінець вересня 1950 Пнін їде в електричці з Вайнделла в Кремоні, сусідній (два
Тимофій був закоханий, дівчині ж потрібна була якась опора після невдалого роману, що закінчився для неї спробою самогубства. У ті часи Ліза навчалася на медичному факультеті і писала вірші, наслідуючи Ахматової: “Я наділа скромну сукню, і монашки я скромніше…” Це, однак, не заважало їй відразу ж після весілля змінювати бідному Пніна наліво і направо. Зійшовшись з психоаналітиком (модна професія!) Еріком Віндом, Ліза чоловіка покинула. Але коли почалася друга світова війна, Ліза несподівано повернулася до Пніна, вже вагітна на сьомому місяці. Вони разом емігрували: Пнін був щасливий і навіть готувався стати батьком майбутнього (чужого) дитині. Однак на пароплаві, що йде в Америку, з’ясувалося, що практична Ліза та її новий чоловік просто-напросто використовували Пніна, щоб вибратися з Європи з найменшими затратами. І на цей раз Ліза згадує про Пніна в корисливих цілях. З психоаналітиком вона розійшлася, у неї таке захоплення. Але син її Віктор повинен йти в школу, і Ліза хоче, щоб Пнін посилав йому гроші, причому від її імені. Найдобріший Пнін погоджується.
Але, потай сподівався на возз’єднання, дуже страждає, коли Ліза, обговоривши справи, відразу ж виїжджає. У розділі третьої описуються звичайні труди і дні Тимофія Пніна. Він дає уроки російської мови початківців і працює над Малою Історією російської культури, ретельно збираючи всякі смішні випадки, нісенітниці, анекдоти і т. п. Трепетно ставлячись до книги, він поспішає здати в бібліотеку поки ще потрібний вісімнадцятого том творів Льва Толстого, тому що в чергу на цю книгу хтось записався. Запитання про те, хто цей невідомий читач, що цікавиться Толстим в американській глушині, дуже займає Пніна. Але виявляється, що читач – він сам, Тимофій Пнін.
Непорозуміння виникло через помилки у формулярі. Якось увечері Пнін дивиться в кінотеатрі документальний радянський фільм кінця сорокових років. І коли крізь сталінську пропаганду проступають реальні картини Росії, Пнін плаче за навіки втраченою батьківщиною. Головна подія глави четвертої – приїзд в гості до Пніна Лізиної сина Віктора. Йому вже чотирнадцять років, він обдарований до геніальності талантом художника і має коефіцієнт інтелекту під (при середньому – 90). У своїх фантазіях хлопчик уявив, що невідомий йому Пнін, за яким була одружена його матір і який викладає десь загадковий російська мова, – це і є його справжній батько, самотній король, вигнаний зі свого королівства.
В свою чергу Тимофій Павлович, орієнтуючись на якийсь типовий образ американського підлітка, до приїзду Віктора купує футбольний м’яч і, згадавши вже своє дитинство, бере в бібліотеці книгу Джека Лондона “Морський вовк”. Віктору все це нецікаво. Тим не менш вони один одному дуже сподобалися. У розділі п’ятої Пнін, нещодавно навчився водити машину і купив собі пошарпаний седан за сто доларів, з деякими пригодами добирається до садиби під назвою “Сосни”. Тут живе син багатого купця московського Олександр Петрович лялькарів, або по-американськи Ал Кук. Це успішний ділок і мовчазний, обережна людина: він пожвавлюється лише зрідка за північ, коли починає з друзями-співвітчизниками розмови про Бога, про Лермонтова, про Свободу… Кук одружений на симпатичній американці. Дітей у них немає. Але зате їхній будинок завжди гостинно розкриють для гостей – російських емігрантів. Письменники, художники, філософи ведуть тут нескінченні розмови про високі матерії, обмінюються новинами і т. д. Після одного такого розмови перед Пніна постає бачення – його перша любов, красива єврейська дівчина Миру Белочкіна.
Вона загинула в німецькому концентраційному таборі Бухенвальді. Глава шоста починається разом з осіннім семестром 1954 р. у Вайнделлском університеті. Тимофій Пнін вирішує нарешті, після тридцяти п’яти років бездомного життя, купити будиночок. Він довго і ретельно готується до прийому на честь новосілля: складає список гостей, вибирає меню і т. п. Вечір вдався на славу, під завершення його Пнін дізнається від президента університету, що його звільняють. У засмучена тепер вже відставний професор миє посуд після гостей і мало не розбиває прекрасну синю чашку – подарунок Віктора. Але чашка залишається неушкодженою, і це вселяє в Пніна надію на краще і почуття впевненості в собі. В останньому розділі, сьомий, ми нарешті обличчям до обличчя зустрічаємося з тим, хто, власне, і повідав нам всю цю історію. Назвемо його умовно Оповідачем. Оповідач згадує про свою зустріч з Тимофієм Пніна в Петербурзі в 1911 р., коли вони обидва були гімназистами; батько Пніна, лікар-окуліст, витягував з ока Оповідача хворобливу смітинку.
Стає зрозумілим, що саме через Оповідача, модного російського літератора-емігранта, Ліза Боголєпова і цькували таблетками в Парижі в 1925 р. Більш того: вона передала Оповідач лист, в якому Пнін робив їй пропозицію. Додатково до всього Оповідач виявляється тією самою людиною, якого запросили зайняти місце Пніна в Вайнделлском університеті. Він же, по-доброму ставлячись до Пніна, у свою чергу пропонує йому роботу. Пнін, проте, повідомляє, що покінчив з викладанням і покидає Вайнделл. Увечері чотирнадцятого лютого 1955 Оповідач приїжджає в Вайнделл і зупиняється в декана факультету англійської Кокерелла. За вечерею господар будинку талановито зображує Тимофія Павловича Пніна, з усіма його звичками і примхами. Між тим сам Пнін ще нікуди не поїхав, а просто зачаївся і зміненим голосом відповідає по телефону: “Його немає вдома”.
Вранці Оповідач безуспішно намагається наздогнати Пніна, що виїжджає на своєму старенькому седані – з білою собачкою всередині і фургоном з речами позаду. За сніданком Кокерелл продовжує свої номери: він показує, як Пнін в Наприкінці вересня 1950 р. приїхав в Дамський клуб Кремона, піднявся на сцену і виявив, що взяв не ту лекцію, яка була потрібна. Коло замикається.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)