ПЛАНИ – Я. КАВАБАТА, Г. Г. МАРКЕС – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

Я. КАВАБАТА, Г. Г. МАРКЕС

ПЛАНИ

Повість Я. Кавабати “Тисяча журавлів” – втілення духу національної культури

І. Мета створення повісті Ясунарі Кавабати “Тисяча журавлів”. (Ясунарі Кавабата в своїй Нобелівській лекції, вказуючи на мету створення повісті “Тисяча журавлів”, зазначив, що хотів показати в повісті не красу чайної церемонії, а захистити її від сучасних вульгаризацій або забуття. Кавабата переконаний, що традиції минулого є основою духовності нації та запорукою

її збереження та процвітання. Отже, поштовхом до написання твору стала тривога за майбутнє національної культури та основи духовності нації.)

ІІ. Відображення духовного життя нації у повісті.

1. Чайна церемонія. (Що ж вважає письменник основою духовності нації? По-перше, національні традиції. Однією з національних традицій є чайна церемонія. Сам обряд є старовинною традицією, яку японці довели до рівня високого мистецтва. Вона була однією з основ духовного життя народу, адже покликана була дати можливість людині поміркувати над своїм життям, віддалитися від буденних турбот і суєти, очистити душу

від дрібного, відчути єдність людини з природою. Недарма було розроблено чотири правила церемонії: гармонія, чемність, чистота, спокій. Письменник ретельно описує не тільки хід церемонії, а й її атрибути: чайний посуд – чашки, вази, чайники. “Стародавні чашки… їм, певне, років триста-чотириста, а скільки в них світла!.. Задавалося, життя б’ється під їхньою гладенькою поверхнею. Кікудзі дивився на чашки, а йому ввижалися його батько і мати Фуміко такі ж чисті й непорочні”. Автор згадує про стиль виконання посуду, його господарів – колишніх і сучасних, називає вік цих речей. Таким чином Кавабата підкреслює і плинність часу, і швидкоплинність людського життя, і зв’язок поколінь. Письменник хоче нагадати про неминущі цінності, однією з яких є чайна церемонія. Чайна церемонія відіграє в по вісті композиційну роль: вона є тим загальним тлом, на якому відбуваються події повісті, яке зв’язує сьогодення і минуле персонажів. З неї починається знайомство героїв повісті, з чайної церемонії починають розвиватися сюжетні лінії твору. Саме під час чайної церемонії знайомляться Кікудзі та молода дівчина Юкіко, яка несла в руках крепдешинове фуросікі з білими журавлями на рожевому тлі.)

2. Ставлення японців до краси. (Повість “Тисяча журавлів” є гімном красі, яка надає людському життю сенсу, одухотворює його. Кавабата застосував у повісті давній естетичний принцип японського мистецтва – міябі (яскрава краса). Автор показав у творі і чуттєву красу, і земну красу (пані Оота),і вишукану, вічну (Юкіко), і приховану, внутрішню (Фуміко). Цю красу письменник передає за допомогою прийому йодзю – натяку, який створює певний настрій, викликає “надпочуття”. У японців багато церемоній, які свідчать про їх особливе ставлення до краси: церемонія милування розквітлою сакурою, милування місяцем, опалим листям. Мешканці “Країни, де сходить сонце” дуже шанобливо ставляться до речей побутового вжитку, вбачають у них втілення краси: “Кікудзі зупинив погляд на глечику. З-під білої поливи ледь-ледь проступав багрянець. Кікудзі простяг руку й торкнувся чарівної поверхні глечика: вона була холодна, та від слабкого багрянцю, здавалося, струмувало тепло. – Гарне “сіно”… І мені воно подобається… Приємне, як сон…”. Кавабата описує чайний павільйон, стіни якого прикрашені картинами. А у житлових помешканнях Кікудзу завжди стояли живі квіти. Герой розмірковує про швидкоплинність життя і вічність краси, дивлячись на квітку іпомеї у вазі з висушеної диньки: “Тендітна іпомея, що й за день внівець зів’яне, й трьохсотлітня динька… Вражений цим порівнянням, Кікудзі якийсь час не міг відвести погляду від квітки”.)

3. Ставлення японців до природи. (Основою духовного життя японців є даосизм – релігійна та філософська течія, яка в основі своїй мала прагнення людини до злиття з природою, Всесвітом. Своїх героїв Кавабата також змальовує на тлі природи, наділяє їх здатністю бачити її життя, прагнути гармонії з нею. Наприклад, Кікудзі постійно відчуває її поруч із собою: “Червоне сонце ніби пливло на обрії, ковзаючи по вершечках дерев. Ліс виступав на небі чорним силуетом”. Він здатний насолоджуватися природою, відчувати її енергію.)

4. Використання у творі традиційних японських символів. (Юнак Кікудзі й сповнена чарівної молодості дівчина Юкіко зустрілися, коли в руках дівчини було рожеве крепдешинове фуросікі з вибитими на ньому білими журавлями. Саме ці журавлі увійшли у назву твору, в центрі якої чайна церемонія, як уособлення прагнення гармонії, пошуки якої – призначення традиційного мистецтва японців. Журавель у японській культурі – символ чистоти і краси, які є правилами чайної церемонії. Чайний дім – це обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям з поганими думками. Журавлі символізують також надію, добробут і щастя – все те, чого прагне людська душа. Одним із символів Японії є клен. Саме від нього на голову Фуміко падає тінь у чайному павільйоні.)

III. Творчість Кавабати – втілення духу національної культури. (Ясунарі Кавабата здобув Нобелівську премію “за письменницьку майстерність, яка передає суть японської свідомості”. Свою Нобелівську лекцію, яку він проголосив під час вручення йому премії 1968 року, письменник назвав “Красою Японії народжений”. Цим Кавабата підкреслив, що високій оцінці його творчості він зобов’язаний духу національної культури, який зветься “красою Японії”.)

Категорія часу в романі “Сто років самотності”

І. Ставлення Маркеса до категорії часу в романі “Сто років самотності”. (Експерименти з часом – яскрава ознака літератури XX століття. Маркестакож відзначився у цій галузі, вніс власну позицію у “філософічне ставлення до часу”. Розповідаючи про роман “Сто років самотності”, Маркесстверджував, що його роман геть позбавлений часових меж. Письменник заявив, що зробив це цілком свідомо, тому що втомився від надуманих епізодів і сценок, метою яких є не стільки бажання розповісти читачеві про щось, скільки звалити уряд. Своє кредо щодо часу Маркес визначив так: “Письменнику дозволено все, якщо він здатний змусити вірити в те, що ним написано”.)

II. Час у романі “Сто років самотності”.

1. Особливості зображення часу в романі “Сто років самотності”. (У творах магічного реалізму реальне і фантастичне настільки сплавлене, перемішане, що фантастичне сприймається як буденне, як звичайна подія. Такий підхід до зображення дійсності не міг не відбитися і на категорії часу в романі. Дійсно, час у творі має складну природу: тут об’єднуються два типи часу – лінійний і циклічний.)

2. Циклічний час у романі. (Урсулі, героїні роману, здається, що “час по колу крутиться”. Дійсно, історія сім’ї є ланцюжком неминучих повторень. Маркес пише, що ця історія – колесо, що обертається. І воно б могло обертатися нескінченно, якби не незворотне старіння вісі. Рух по колу підкреслюється використанням тих самих імен у різних поколіннях сім’ї Буендіа, і кожен носій імені, що повторюється, має свій набір рис, які відрізняють його від носіїв інших членів сім’ї з іншими повтореними іменами. Циклічність підкреслена і діленням часу на міфологічні епохи. Вони, за законом міфу, завершуються катастрофами, які знищують світ. Маркес створив метафору історії людського роду, написавши розповідь про історію Макондо починаючи від епохи створення. Далі будуть епохи переселення, епохи дощу, посухи, володарювання бананової компанії. Кожна буде завершуватися катастрофою, яка знищує Макондо.)

3. Особливості лінійного часу в романі. (Історія Макондо розвивається за лінійним часом (протягом майже ста років), який змінює обличчя селища, людей у ньому, їхні знання про світ. Але у перебігу часу є певні цікаві особливості. Наприклад, час може уповільнюватися або зовсім зупинятися. Письменник свідомо пришвидшує час, розповідаючи про кожне наступне покоління коротше, ніж про попереднє. Навіть в одній епосі плин часу різний. Наприклад, у кімнаті Мелькіадеса завжди березень і понеділок. Отже, час “загальмував”, “застряг” у його помешканні. Час може рухатися у зворотному напрямі, тому що прогрес насправді виявляється регресом. Спочатку мешканці Макондо були рівними і незалежними. їхні будинки розташовувалися так, щоб на кожний падала однакова кількість сонячних променів. Люди жили єдиною сім’єю, працювали разом. Але з часом у селищі з’являються такі “блага” цивілізації, як будинок розпусти, кінематограф, магазин механічних іграшок. У суспільстві запанувало насильство, брехня, внутрішній світ мешканців містечка зіпсовували фальшиві ідеали. Втручання іноземців також відкидає розвиток Макондо назад, тому що знищує національну незалежність. Час у романі є не тільки тлом з яскраво вираженими національними ознаками, на якому відбуваються події твору, а й уособленим, типізованим зображенням картини латиноамериканської постколоніальної історії.)

III. Внесок Г. Маркеса в розробку категорії часу в літературі. (Г. Маркес був серед тих, хто експериментував з часом, розвиваючи нову тему в літературі XX століття. В його романі плин часу має поступально-зворотний характер. Циклічність часу, використана для розповіді про історію Макондо, створює метафору розвитку людства.)