Мотив самотності у романі Г. Марнеса “Сто років самотності” Я. КАВАБАТА, Г. Г. МАРКЕС – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

Я. КАВАБАТА, Г. Г. МАРКЕС

Мотив самотності у романі Г. Марнеса “Сто років самотності”

Уперше роман “Сто років самотності” був оприлюднений у Буенос-Айресі 1967 року і приніс автору приголомшливий успіх. Тираж за три з половиною роки склав понад півмільйона примірників.

У творі письменник показав найбільш гострі моменти майже сторічної історії Колумбії. Упродовж всього роману Маркес розповідає історію маленького містечка Макондо, яке дійсно існує в тропічній Колумбії, неподалік

від батьківщини письменника, але у творі перетворюється на місто-казку, місто-метафору. На ньому тією чи іншою мірою відбиваються усі соціальні потрясіння колумбійської історії: громадянські війни, втручання в життя країни бананової компанії з Північної Америки.

Колумбія була країною, в якій поряд з напівфеодальними формами експлуатації людини існували форми, властиві розвиненому капіталізму. СамМаркес звертав увагу на те, що жителі Карибського басейну – носії внутрішньої самотності. Тому вона стає національною рисою, яка сформувалася історично для багатьох країн Латинської Америки. Сам письменник,

який відчув вплив цієї національної риси на собі, вже будучи відомим, висловився про себе так: “…немає нічого більш подібного самотності влади, ніж самотність слави”.

Самотність стає провідним мотивом твору. Він розкривається на прикладі семи поколінь членів сім’ї Буендіа. Для них самотність є спадковою рисою. З дитинства вони мають “самотній вигляд” і після різноманітних життєвих обставин занурюються у самотність назавжди. Для них це – уроджена вада, і всі члени родини приречені страждати від неї, хоча вони, за поодинокими винятками, – сильні, вольові, пристрасні та енергійні особистості.

Навіть місце, де відбуваються події твору, також страждає від самотності і забуття: містечко віддалене від сучасного світу, єдине джерело інформації – рідкісні візити циган. Від них мешканці містечка дізнаються і про події великого світу, і про нові винаходи.

Самотність була прикметою всіх поколінь сім’ї Буендіа. Найбільш помітною вона була у Ауреліано Буендіа. Маркес пише, що. герой, мовчазний і байдужий до нових віянь життя, навряд чи розумів, що секрет спокійної старості у тому, щоб увійти у гідну змову з самотністю. Але все своє життя будував так, щоб зануритися в неї. Він не здатний виявляти любов. Це змушує Ауреліано йти на війну, залишати своїх синів від різних жінок у різних поселеннях. Він просить накреслити навкруги себе триметрове коло, щоб до нього ніхто не наближався. Підписавши мирну угоду, герой стріляє собі у груди, тому що не хоче зустрітися зі своїм майбутнім. Спроба виявилася невдалою, і Ауреліано проводить самотню старість у майстерні, виготовляючи золотих рибок.

Так само страждають від самотності й інші герої твору. Вони або помирають забутими і самотніми, як Хосе Аркадіо Буендіа, засновник Макондо, що помер самотній під деревом, або прирікають себе на добровільне зречення від світу, як Ауреліано Вавилонья, що жив сам у кімнатах Мелькіадеса.

Деякі члени сім’ї Буендіа страждають від самотності не з власної волі: Урсула ізольована через власну сліпоту; Рената Ремедіос “Меме” Буендіа була відправлена в монастир після нещастя з Маурисьйо Вавилонья і прожила у вічному мовчанні; Хосе Аркадіо і Ребека пішли жити в окремий будинок, щоб не ганьбити родину.

Декого на самотність прирекли життєві обставини: Хосе Аркадіо Другий після побаченого ним розстрілу свої останні роки провів у кабінеті Мелькіадеса, повністю відмовившись від стосунків з будь-ким; незаміжня Амаранта померла незайманою так і не пізнавши любові; Генеринельдо Маркес був самотнім через те, що все життя чекав і не дочекався любові від Амаранти і пенсії; П’єтро Креспі вкоротив собі віку через Амаранту; Фернанда дель Карпіо вперше залишила будинок у 12 років.

У чому ж причина самотності героїв?

Основною причиною самотності героїв є їх нездатність любити. Цікаво, що єдиною можливістю мати дитину, народжену в любові, був випадок, коли кохання спалахує між Ауреліано Другим та Петрою Котес, але ця пара мати дітей не могла. Незнання того, що вони – рідня, призвело до інцесту та трагічного фіналу історії кохання Ауреліано Вавилонья і його тітки Амаранти Урсули. їхню єдину дитину (сина) з’їли мурахи. Цей союз став кінцем роду Буендіа.

Автор, розвиваючи тему самотності в романі, хоче сказати, що людство живе і вмирає в самотності. Самотність – антипод солідарності, і людство загине, якщо не буде духовної єдності, єдиної моралі для всіх. Отже, самотність у романі – це деяка неповноцінність, властива героям, нездатність любити, неможливість гармонійного існування.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Мотив самотності у романі Г. Марнеса “Сто років самотності” Я. КАВАБАТА, Г. Г. МАРКЕС – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ