ПЛАНИ – Т. ШЕВЧЕНКО, І. ФРАНКО, ЛЕСЯ УКРАЇНКА

СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Т. ШЕВЧЕНКО, І. ФРАНКО, ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ПЛАНИ

Цикл Т. Шевченка “В казематі” – свідчення незламності переконань і поглядів поета

I. Вступ. (Вивчаючи сторінки світової поезії, помічаєш, що найкращі, найбільш зворушливі твори поети створювали у тяжкі для себе часи. Т. Г. Шевченко – не виключення. Вже назва циклу віршів “В казематі” достатньо красномовна. Саме тут у поета народилися сумні вірші, в яких відчуваються труднощі неволі, але вірші свідчать про те, що ув’язнення не змінило переконань

поета, а його бажання служити народу словом залишилося незмінним.)

II. Цикл “В казематі”.

1.Історія створення циклу. (Як відомо, Шевченко був членом таємної організації “Кирило-Мефодіївське братство”. Його заарештували, коли він їхав на весілля до М. Костомарова, де мав бути старшим боярином. Невдала спроба викинути у воду рукописні вірші була долучена до кримінальної справи. Усіх членів цього товариства: М. Костомарова, Т. Шевченка, П. Куліша відправили до Петербурга, де між 17 квітня і 19 травня 1847 р. велося слідство. У застінках Петропавлівської фортеці народився цикл віршів “В казематі”,

що нараховував спочатку 12 поезій. Первісний варіант цих творів – в окремому автографі (зберігається в інституті літератури імені Тараса Шевченка АН України). Весь цикл поет переписав до “Малої книжки” в Орській фортеці, в Оренбурзі, десь у кінці 1849 р. – на початку 1850 p., додавши як заспів новостворений вірш “Згадайте, братія моя”. Під час обшуку й арешту в квітні 1850 p. Т. Шевченко встиг передати “Малу книжку” своєму приятелеві К. Герну, в якого був на квартирі, а той згодом повернув її автору.

До “Більшої книжки” поет вніс цикл у Москві 18 березня 1858 року, надавши йому назви й присвяти “В казематі. Моїм соузникам посвящаю”. Вірш “Не спалося, а ніч, як море” до “Більшої книжки” не переписано.)

2.Основні мотиви циклу, жанрові форми. (Написані під час допитів і слідства вірші свідчать, що поет був готовий до найважчих випробувань і не збирався зрікатися своїх переконань.

У циклі думки, настрої, життєві спостереження Шевченка, характерні й для наступних поезій періоду заслання. Тут уперше з’являються мотиви неволі, в яких настрої туги за Батьківщиною поєднуються з утвердженням незламності переконань і поглядів поета.

За жанровими формами цикл – ліричні медитації, алегорії, ідилії, варіації на народнопісенні мотиви, романтичні балади, віршовані діалоги тощо.)

3.Поезія “Мені однаково, чи буду…”.

А)Історія створення поезії. (“Мені однаково…” вважається одним із найдовершеніших творів із циклу “В казематі” як за формою, так і за змістом. Поезія написана під час перебування поета в казематі у 1847 році.)

Б)Тема, ідея, художні засоби вірша, жанр твору. (Твір можна назвати зразком найвищого прояву патріотизму, тому що поет готовий зректися всіх здобутків, слави, почестей в ім’я того, щоб рідний народ гідно витримав усі випробування і вцілів. Багатство художніх засобів вірша (повтори, звертання, метафори, епітети, пряма мова) допомагають донести до читача ідею вірша.

Найстрашніше для поета те, що рідна земля – “не своя”, що “Україну злії люди / Присплять, лукаві, і в огні / Її, окраденую, збудять…”. Саме до цього, а не до слави чи почестей не байдужий він. Томузповним правом можна вважати поезію “Мені однаково, чи буду…” зверненням-попередженням і сучасному поколінню українців.

Поезія за жанром належить до філософської лірики.

Вірш “Мені однаково, чи буду” вперше надруковано в журналі “Мета” під назвою “Сидячи в неволі, 1847 р.”. Твір поклали на музику М. Лисенко, Я. Смеречанський.)”Ой три шляхи широкії…”.

А)Історична основа вірша. (Тарас Шевченко сам був солдатом і тому на собі відчув всі труднощі цієї служби і знав, як важко і боляче розставалися молоді хлопці з родинами, не відаючи про те, що, можливо, вони і не повернуться до рідних домівок. Скільки їх, синів України, залишали свої оселі і змушені були йти в солдати або на війну, яка розпалювалася в інтересах чужої землі. Цей життєвий факт і покладений в основу поезії “Ой три шляхи широкії”. Поезія була написана між 17.04 – 19.05 1847 року у Санкт-Петербурзі.)

Б)Тема, ідея, художні засоби, жанр твору. (Події у вірші “Ой три шляхи широкії” відбуваються у часи козаччини. Герої твору – три брати поїхали захищати рідний край і загинули. За тематикою цей вірш нагадує козацькі пісні. На зв’язок з народними піснями вказують і художні засоби, використані у вірші: народні прикмети, усталені епітети “шляхи широкії”, “висока тополя”, “червона калина”, зменшувально – пестливі слова – “діточками”, нестягнені прикметники – “широкії”.

У вірші використані фольклорні елементи: казкові трикратні повторення (“три шляхи”, “три брати”, “три ясени”, “три явори”); символічні образи української усної народної творчості: три ясени, три явори, тополя, калина (ясени – сини, явори – парубки, тополя – одружена дівчина, калина – дівчина заручена).

За жанром – це громадянська лірика з елементами фольклору.)

III. Актуальність циклу поезій “В казематі”. (І. Франко називає твори цього циклу перлинами найчистішої поезії. І справа не лише у досконалості їх форми, а, скоріше, у тому впливі, який вони чинять на читача. Вірші навчають бути патріотом, не зрікатися своїх переконань, бути українцями. Недарма письменник нагадує про коріння свого народу, використовуючи у віршах циклу фольклорні мотиви та традиційні для усної народної творчості художні засоби.

Написати поезії, подібні до тих, що входять до циклу “В казематі”, міг лише палкий патріот та незламний борець. В нашій країні ще потрібно багато чого зробити, і для того, щоб вона була міцною і могутньою, її громадянам й знадобляться ті самі риси, що були визначними в особі Кобзаря.)

Історико-філософська поема “Іван Вишенський”

I. Історія створення поеми: (У 1990 році І. Франко створює одну з своїх видатних поем – “Іван Вишенський”, яка ввійшла до збірки “Із днів журби”, і присвячує її Агатангелу Кримському. Саме Агатангел Кримський високо оцінив наукову працю Франка “Іван Вишенський і його твори” та заохотив написати художній твір про полеміста. (Полеміст – той, хто вправно володіє мистецтвом полеміки або любить полемізувати; головний учасник полеміки.)

II.”Іван Вишенський” – філософський твір на історичну тему про видатного письменника, мислителя і громадського діяча XVII століття.

1.Інтерес І. Франка до особи Вишенського. (І. Франко багато років вивчав діяльність українського полеміста, його політичні погляди та моральні засади. У поемі він зобразив останній період життя Вишенського – час, коли той віддалився від мирської суєти і став монахом-печерником на горі Афон, тодішньому центрі православ’я, де невдовзі помер.

Крім філософської поеми, І. Франку належать і наукові дослідження творчості письменника-полеміста, зокрема, монографія “Іван Вишенський і його твори”. Відомо, що сторінки життєвого і творчого шляху І. Вишенського І. Франко хотів обрати темою своєї докторської дисертації.)

2.Сюжет поеми. (Про сюжетну канву твору автор писав у передмові до окремого видання 1911 p.: “Основа поеми – печерне життя і смерть Вишенського – тільки в одній часті моя поетична функція, бо про своє печерне життя згадує. Вишенський сам у заголовку свого останнього писання”.)

3.Жанр твору та тема. (Поема “Іван Вишенський” має ознаки поеми історичної та філософської. Отже, за жанром – це історико-філософська поема. Тема твору: зображення аскетичного усамітнення Івана Вишенського на горі Афон.)

4.Реальні історичні факти та художній вимисел в поемі.

А)Використання фактів біографії І. Вишенського. (Народився І. Вишенський десь між 1545-1550 pp. у містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) у міщанській родині. З творів письменника видно, що він у молоді роки деякий час жив у Луцьку і, можливо, в Острозі, де, мабуть, і здобув освіту. І. Франко висловлював здогад, що в освіті Вишенському допомагав князь Острозький, який звернув увагу на здібності юнака і залишив його при дворі.

Згодом І. Вишенський постригся в ченці і жив деякий час в Уневському монастирі. Десь у 80-х роках XVI ст. І. Вишенський залишив батьківщину і відправився на Афон – найбільший тоді на Сході центр православного чернецтва. Тут він певний час мандрує по “святих обителях”, а потім стає ченцем Загребського монастиря. Під кінець життя полеміст замкнувся в печері.

Живучи на чужині, Іван Вишенський не був відірваний від України, він уболівав за її долю, прагнув бути їй корисним. Тут, на Афоні, Вишенський почав свою літературну діяльність одночасно з першим поколінням українських полемістів Г. Д. Смотрицьким, Стефаном Куколем (Зизанієм) та ін.

Про те, як і коли закінчив Вишенський своє життя, немає достовірних відомостей. Помер він на Афоні, очевидно, в 20-х роках XVII ст.

“Послання до єпископів” І. Вишенського.

“Послання до єпископів” адресоване архієпископові Михайлові, єпископам Потієві, Кирилові, Леонтієві, Діонісієві та Григоркові, які в 1596 р. в Бресті проголосили унію (спілку) православної церкви з католицькою. Але більшість віруючих не підтримали цю ідею, а сам Вишенський почав непримиренну боротьбу з уніатами. Брестську угоду він називає “гадючою”, єпископи ж зображені в “Посланні…” як жорстокі феодали, котрі голодних селян ще більше “оголоднюють і спрагнучими чинять”.

“Послання до єпископів” було критикою не лише церковної верхівки, а й панства – і українського, і польського. Через увесь твір проходить різке протиставлення панів і селян. Пристрасне слово письменника пройняте гнівом проти гнобителів і співчуттям до гноблених.

Вищезгадані факти є історичною основою поеми І. Франка.)

Б)Художній вимисел в поемі. (В поемі є і художній вимисел (наприклад, фантастична картина, коли чернець Іван на промені сонця переходить у човен до посланців з України і повертається з ними додому.)

5. Основна думка поеми. (Літературознавець В. Погребняк визначив головну ідею поеми Франка як заклик до “служіння Богу не у відірваності від світу, а в праці для рідного народу”.

Дай мені братів любити і для них життя віддати!

Дай мені ще раз поглянуть на свій любий, рідний край!

Ідея – в уславленні сили духу, величі релігійних переконань, синівського почуття обов’язку перед Україною.)

III. Актуальність поеми Франка. (Чи потрібно вивчати біографії таких людей або писати про них твори? Звісно, так. У поемі діє герой, який був патріотом і людиною, яка своє життя поклала на вівтар служіння людству і державі. У складний час визначення подальшого шляху розвитку країни такі постаті вкрай потрібні і можуть служити зразком для наслідування.)

Тема поета і поезії в поемі Лесі Українки “Давня казка”

I. Тема поета і поезії в творчості Лесі Українки. (Питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди. У людства склався стереотип сприйняття митця: це взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. До його слова прислухаються, за ним йдуть. Через це на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.

Це розуміла і Леся Українка, тому її поема “Давня казка” присвячена темі служіння поета народові у важку для нього хвилину боротьби проти поневолювачів, важливу для національної історії.)

II. Розкриття теми поета в поезії в поемі Лесі Українки “Давня казка”.

1.Тема поеми. (Темою поеми стала розповідь про народне повстання проти кривдників, якому великої сили надавали пісні поета.

Мужики цікаві стали,

Чи ті кості білі всюди,

Чи блакитна кров проллється,

Як пробити пану груди?)

2.Ставлення Лесі Українки до поезії. (Як же сама Леся Українка ставилася до поезії? На це питання дуже влучно дав відповідь інший видатний поет – І. Франко: “По її думці, поезія для маси робочого народу – потіха в горі, спочинок по праці, … для пригноблених вона гарячий поклик до бою за волю і людські права, а для кривдників – грізний месник”.

Франко назвав “Давню казку” Лесі Українки однією “з найкращих і найхарактерніших окрас нашої нової літератури”.)

3.Проблематика поеми. (“Давня казка” – твір про силу поетичного слова, яке може надихнути й мобілізувати людину на визвольну боротьбу, про єдність поета з народом. Герой поеми з тих майстрів слова, яких називають поетами-трибунами, це образ новий, поданий у новому аспекті класового аналізу суспільних відносин.

У поемі порушені важливі проблеми: роль поетів у житті суспільства, проблема людського щастя.)

4.Жанр твору. (За жанром “Давня казка” – ліро-епічна поема. Ліро-епічна поема – це віршований твір, в якому розвинутий сюжет на суспільну тематику поєднується з ліричними відступами або розкриває чітку авторську позицію щодо важливих суспільних тем. Автор недарма обирає цей жанр, адже розуміє, що поет може змінювати світогляд поколінь, отже, брати участь у творенні історії.

Головним героєм поеми стає поет. Саме він очолює народне повстання проти поневолювачів. Герой складає сатиричні пісні, від яких тремтить граф Бертольдо – головний ворог поета.

Герой – справжній громадянин і поет, саме такий, яким повинен, за Лесею Українкою, бути народний трибун. Він непідкупний і незламний На запрошення Бертольда стати “придворним співцем”, поет відповідає: “Не поет, хто забуває Про страшні народні рани…”. Саме він є носієм “нової правди”, яка принесе народу нове життя.)

5.Ідея твору. (Ніякий гніт, ніяке насильство не може придушити прагнення народу до волі. Найвище призначення поезії – пробуджувати суспільну думку, піднімати народ на боротьбу за волю, бо справжній поет не має права стояти осторонь, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.)

III. Актуальність “Давньої казки”. (“Давня казка” повчальна для поетів усіх епох: вона дає урок тим, хто володіє мистецтвом слова. Поетеса розповідає про могутній вплив, що може мати поет на людей, показує можливості використання

Такого впливу. Саме тому твір залишається актуальним на усі часи.)