ПЛАНИ – Е. МАЛАНЮК, І. БАГРЯНИЙ
ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА
Е. МАЛАНЮК, І. БАГРЯНИЙ
ПЛАНИ
“Стилет і стилос” – життєва програма Евгена Маланюка
I. Тема ролі поезії та поета у творчості письменників. (Тема ролі поезії та поета традиційна. Звернувшись до неї, Є. Маланюк засвідчив, що продовжуватиме традиції Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, які відзначали суспільну важливість поезії. Розробляється ця тема у першій Збірці Є Маланюка – “Стилет і стилос”.)
1.Що таке стилет і стилос? (Стилетом називається колюча холодна зброя, кинджал італійського
2.Світоглядна концепція Є. Маланюка. (У назві збірки Є. Маланюка ці символи не протиставляються один одному, бо для поета вони поки що рівнозначні:
Ось: розуму уважний стилос.
І серця вогневий стилет.
У збірці викладена світоглядна концепція Євгена Маланюка, який поставив собі мету за допомогою слова пробудити в українців почуття національної гідності, виховати гордість за те, що вони є народом з багатою й героїчною історією, та боротися з почуттям меншовартості, спричиненим колоніальним статусом України, втратою нею державної незалежності та національної свободи, а через це – й особистої гідності та духовного багатства нації. Крізь усе життя автор пронесе провідну ідею відродження держави через відродження історії.)
II. Поезія “Стилет чи стилос” – роздум про вибір шляхів боротьби за кращу долю народу.
1.Характеристика ліричного героя поезії. (Ліричний герой поезії, а з ним і сам автор, вийшовши на поетичне поле, бачить перед собою два шляхи: на одному поклоніння красі, яка “вабить сном солодких таємниць”, а на другому – безмежні простори і “галас бою”. І він розмірковує над принадами і спокусами мистецького шляху з оспівуванням краси природи і кохання. Та рішуче жене від себе цю думку, обирає замість стилосу стилет, щоб заглибитись у земні проблеми – збудити в народі, який залишився там, на втраченій Батьківщині, бажання стати нацією. Слово “безмежжя”, вжите автором в останній строфі, однаково стосується як “берегів краси”, так і “набряклого вітром обрію”. Ліричний герой хоча й схиляється на користь стилоса, але він усвідомлює, що реалії українського життя такі, що митець мусить виховувати свою націю, мусить боротися за свою державу, проте не забувати, що насамперед він все-таки митець і не може не помічати краси. Отже, ліричний герой органічно поєднує у своїй душі два, на перший погляд, несумісні світи, які, не втрачаючи своїх конкретних характеристик, взаємозбагачуються у новій якості.)
2.Роль сполучника “чи” у назві твору. (Сполучник “чи” у назві твору виконує неабияку смислову роль, вказуючи на певну нерішучість ліричного героя перед неминучим вибором. Тому символ терезів як втілення долі поета за такої невизначеності завбачає трагічні наслідки вагання, зумовлює потребу подолання подвійної ситуації: “Двояко вагаються трагічні терези”.)
3.Використання антитези як засобу висловлення свого погляду на проблему. (Як уже зазначалося, ліричний герой твору розмірковує, чому надати перевагу – боротьбі, дії, силі чи прекрасному, поезії. Він має вирішити, що стане визначальним у його творчості – служіння красі чи громадським інтересам? Щоб зіставити, порівняти ці поняття та визначитися, автор застосовує антитезу: “береги краси”, “пестощі” – “набряклий вітром обрій”; “дивний ліс”, гімни “п’яних птиць”, сон “солодких таємниць” – “веселий галас бою – розгоном бур і божевіллям хвиль”.)
4.Образи-символи в поезії. (Стилет є символом свідомого вибору жертовної боротьби за ідеали народу. Стилос – це уособлення мистецтва з його витонченою гармонією, музикою людських почуттів та магією добра і краси. Цим твором, як і всією збіркою, Є. Маланюк ніби проголосив, що він змінив меч вояка за державність України (стилет) на перо (стилос). Але мирний стилос у його руках стає стилетом, зброєю в боротьбі за державність України. Стилет і стилос, зброя й перо, сила і краса зливаються в своєму образі, символізують боротьбу за ідеали народу, свідомий вибір і жертовне служіння красі й правді.)
III. Маланюк – справжній син свого народу. (Центральним образом лірики Є. Маланюка є вольовий, національно свідомий українець, який багато в чому схожий на автора. Це свідчить про те, що письменник завжди щиро вболівав за свій народ, зневажений неволею, і вірив у його силу, міцність духу та наполегливість, які так необхідні для побудови щасливого майбутнього в незалежній державі.)
“Тигролови” І. Багряного – пригодницьний роман
I. Особливості пригодницького роману як жанру. (Літературознавчий словник – довідник за редакцією P. Т. Гром’яка визначає особливості жанру так: пригодницький роман – це роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їх несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання. Для пригодницького роману характерні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування.)
II.”Тигролови” І. Багряного – справжній пригодницький роман. (Проаналізувавши епізоди роману І. Багряного “Тигролови”, бачимо, що це дійсно пригодницький роман.)
1.Сюжет роману “Тигролови” має ознаки пригодницького. (Сюжет динамічний, з багатьма несподіваними поворотами. Вже у II розділі роману Григорій вистрибує з потяга, який везе його на 25-річну каторгу, “у певну смерть”. Для хлопця вона краща, ніж неволя; “ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи”, – переконаний герой. У III розділі він рятує від смерті у ведмежій пащі юнака, який виявляється дівчиною, у четвертому стає за сина у родині Сірків – звіроловів – вихідців з України.. У шостому розділі у серці героя вже починає пробуджуватися кохання до врятованої ним дівчини. Герой полює разом з Сірками. Під час полювання на тигра Григорій дізнався, що у тайзі його ворог і колишній кат – Медвин. Виконуючи свою обіцянку – не давати йому спокою, хлопець знаходить ворога і вбиває його разом з іншим енкавеесником. Після цієї події він йде від Сірків разом з Наталкою, отримавши благословення батьків. Роман закінчуєтьсяперемогою позитивного героя над ворогом і об’єднаним з коханою в дусі пригодницького роману.)
2.Мотиви і сама атмосфера роману “Тигролови” відповідають мотивам і атмосфері пригодницького роману. (У романі розвивається мотив переслідування. У потязі із в’язнями з особливою увагою стежили за одним – Григорієм Многогрішним. Але коли ешелон досяг кінцевої станції, з’ясувалося, що цей в’язень утік. Було розіслано повідомлення, що втік небезпечний злочинець, юнак двадцяти п’яти років, русявий, атлет, авіатор. Отже, початком розвитку мотиву переслідування була втеча головного героя з потягу, що віз засуджених на каторгу. Третя глава – це блукання головного героя дикими хащами уссурійської тайги. Спочатку Григорій біжить, розуміючи, що все залежить тільки від нього, потім, знесилений, ледве переставляючи ноги, йде, рятуючись від можливої погоні. Коли майор Медвин дізнається, що втік його особистий ворог, якого він не зміг зламати, у енкавеесника темніє в очах від люті.
У другій частині роману герої міняються місцями. Коли Григорій разом з родиною Сірків побачив сліди перебування у тайзі чужих і недопалки улюблених цигарок Медвина, хлопець, нікому не сказавши, вирушає на пошуки. Згодом він бачить сани і двох людей. Григорій одразу пізнав свого ката, якого ніколи не зміг би забути. Він виконав свою обіцянку – не дав Медвину спокою, приніс йому смерть. Написав на снігу: “Судив і присуд виконав я – Григорій Многогрішний. А за що – цей пес сам знає”. Атмосферу таємничості і загадковості у романі створює опис тайги, романтична картина місячної ночі. Природа в романі – діюча особа, одухотворена і жива.)
3.Місце дії роману “Тигролови” відповідає особливостям пригодницького роману. (Дія роману відбувається у тайзі, яка для І. Багряного і для його героя – справжня екзотика. Тайга прекрасна у будь-яку пору року, але має свої суворі закони, за невиконання або порушення яких вона карає смертю. Уссурійська тайга неповторна і романтична: річки й водоспади, підйоми та спуски, дикі тварини і комахи – все це незвичне для українця, викликає здивування та захоплення.
У двобої з природою (герой бореться за життя серед незвіданих просторів тайги) Григорій вийшов переможцем. Хоч тайга могутня і велична, герой довів здатність людини підкорювати її, подолав усі пригоди і випробування і став ще сильнішим, витривалішим і досвідченішим.)
4.Герої роману “Тигролови” – типові герої пригодницького роману. (У романі “Тигролови” спостерігається характерне для пригодницького роману протистояння позитивного, шляхетного головного героя і негідника, який заважає здійсненню мети головного персонажа.
Головний герой твору, Григорій Многогрішний, – виразник ідеї перемоги добра над злом, здорового оптимізму. Прикладом шляхетності героя є вже причина його засудження: за націоналізм, іншими словами, за палку любов до своєї знедоленої країни. Та чи міг винити інакше правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного? Григорій – життєрадісна і цілісна людина, “гордий сокол”, “безумний сміливець”, нескорений і відважний. Його життєва мета – допомогти країні, “розчавленій, розшматованій, знеособленій, в корості, в бруді… розпачі”, отже, жити для інших, жертвуючи собою.
Многогрішний – це особистий ворог майора НКВС Медвина, начальника етапу, який є уособленням сили тоталітарного режиму, чия мета – знищення і моральне, і фізичне таких, як Григорій. Майор сам його колись катував, примушуючи хоч застогнати, а незламний в’язень пообіцяв, що не дасть йому спокою, що не буде тому спокійного сну і родинного щастя, бо завжди перед очима будуть. ставати замучені й закатовані ним люди. Це протистояння кровних ворогів закінчується перемогою шляхетного героя.
Образ молодого інтелігента 30-х років, та ще й змальованого у героїко-романтичному плані, для української літератури новий.)
5.Наявність романтичної лінії твору – ознака пригодницького роману. (Розповіді про зародження кохання між персонажами передувала розказана автором прекрасна легенда про кохання красуні-удегейки та чужинця. Коли він пішов, дівчина плакала так довго, що на тому місці утворився прекрасний водоспад. Місцеві назвали його “Дівчина”.
Знайомство героїв було також незвичним: Григорій, рятуючи життя хлопцю, насправді врятував дівчину. Вона була екзотичною квіткою тайги: “поєднання дівочої краси і сердечності. Гнучка, як пантера, і така ж метка, а строга, як царівна”. Наталка не втратила жіночої чарівності та привабливості, ніжності та краси, хоча їй доводилося виконувати суто чоловічі завдання, полювати на тигрів, наприклад, разом з батьком та братами. Загартована суворим світом уссурійської тайги, вона залишилася сердечною, люблячою і здатною на самопожертву. Саме так можна розцінювати її згоду йти за коханим у незвідане.
Шлях до щастя Григорія та Наталки був сповнений сумнівів, самопожертви, випробування, сили і справжності почуттів, яке влаштовує для коханого обережна Наталка. Між ними дуже серйозна перешкода: статус зека-втікача Григорія. Але сила кохання пари виявилася сильнішою за обставини. Такі випробування для героїв характерні для пригодницького роману.)
III. І. Багряний – творець українського пригодницького роману. (Іван Багряний увійшов в українську літературу не тільки своїм напруженим, емоційним стилем художньої мови, не тільки сміливістю своїх думок та безкомпромісністю їх викладу, коли йшлося про правду та про совість автора, а й тим, що розвинув новий жанровий різновид у нашій літературі – пригодницький роман. Роман “Тигролови” – справжній гімн сильній незламній особистості. Головна думка твору – віра у неминучість перемоги добра, правди у світі тоталітаризму, у якому борців проти нього, носіїв високих ідеалів позбавляють життя. Але ці герої, носії шляхетності та патріотизму, перемагають духовно. Фізична смерть для них не є поразкою. Історія Григорія Многогрішного та родини Сірків доводить, що потенціал українського народу знищити неможливо.)
(2 votes, average: 4.00 out of 5)