Питання щастя й боргу в романі “Євгеній Онєгін”
Проблеми мети й сенсу життя – ключові, центральні в романі, адже в переломні моменти історії, якимось стала для Росії епоха після грудневого повстання, у свідомості людей відбувається кардинальна переоцінка цінностей. І в такий час вищий моральний борг художника – указати суспільству на вічні цінності, дати тверді моральні орієнтири. Кращі люди пушкінського – декабристського – покоління як би “виходять із гри”: вони або розчаровані в колишніх ідеалах, або не мають можливості в нових умовах боротися за них, втілювати їх у життя.
Пошук сенсу життя проходить у різних площинах існування. Сюжет роману будується на любові основних героїв. Тому прояв суті людини у виборі
Для автора одним з найважливіших критеріїв духовної зміни людини стає відношення до шлюбу, до боргу. Юність не приемлет нудної сталості:
* …ми, вороги Гимена,
* У домашнім житті зримо один
* Ряд стомлюючих картин…
* Чоловік сприймається як об’єкт для глузувань:
* …рогоносець величний,
* Завжди задоволений сам собою,
* Своїм обідом і дружиною.
* Але необхідно звернути увагу на протистояння цих віршів і рядків “Уривків з подорожі Онєгіна”:
* Мій ідеал тепер – господарка,
* Мої бажання – спокій…
Те, що замолоду здавалося ознакою обмеженості, духовної й розумової вбогості, у зрілі роки виявляється єдино правильним, моральним шляхом. І в жодному разі не можна запідозрити автора у святенництві: Мова йде в мужании, про духовне дорослішання людини, про нормальну зміну ціннісних критеріїв:
* Блаженний, хто змолоду був молодий,
* Блаженний, хто вчасно дозрів.
Адже й трагедія головних героїв виникає з невміння Онєгіна “вчасно дозріти”, через передчасну старість душі:
* Я думав: вільність і спокій
* Заміна щастю. Боже мій!
* Як я помилився, як покараний.
Любов для автора й для його героїні Тетяни – величезна, напружена духовна робота. Для Ленского – необхідний романтичний атрибут, тому-те він і вибирає позбавлену індивідуальності Ольгу, у якій злилися всі типові риси героїні сентиментальних романів. Для Онєгіна любов – “наука страсті ніжної”. Щире почуття пізнає він до кінця роману: коли прийде досвід страждань.
Свідомість людини, систему життєвих цінностей, як відомо, багато в чому формують моральні закони, прийняті в суспільстві. Вплив вищого світла сам автор оцінює неоднозначно. 1-ая глава дає різко сатиричне зображення світла. Трагічна 6-ая глава закінчується ліричним відступом: міркування автора про віковий рубіж, що він готується переступити. І він призиває “младое вдохновенье” урятувати душу поета від загибелі, не дати
* …скам’яніти
* У мертвущому упоенье світла,
* У цьому вирі, де з вами я
* Купаюся, милі друзі!
Суспільство неоднорідно. Від самої людини залежить, чи прийме він моральні закони легкодухої більшості або кращих представників світла.
Образ “милих друзів”, що оточують людини в “мертвущому” “вирі світла”, з’являється в романі невипадково. Як карикатурою на теперішню любов стала “наука страсті ніжною”, так карикатурою на щиру дружбу – світське приятелювання. “Від робити нема чого друзі” – такий вирок автора. Дружба без глибокої духовної спільності – лише тимчасовий порожній сполучник. Неможливе повноцінне життя без безкорисливої самовіддачі в дружбі – тому так страшні авторові ці “світські” дружби. Для автора невміння дружити – страшна ознака моральної деградації сучасного суспільства.
Сам автор знаходить сенс життя у виконанні свого призначення. Весь роман насичений глибокими міркуваннями про мистецтво, образ автора в цьому змісті однозначний: він насамперед поет, життя його немислиме поза творчістю, поза напруженою духовною роботою. У цьому йому прямо протилежний Євгеній. І зовсім не тому, що він на наших очах не оре й не сіяє. У нього немає потреби в роботі. І утворення Онєгіна, і його спроби порине в читання, і його зусилля писати (“позіхаючи, за перо узявся”) автор сприймає іронічно: “Працю завзятий йому був тошен”.
Особливо важлива в “Євгенію Онєгіні” проблема боргу й щастя. По суті, Тетяна Ларіна – не любовна героїня, це героїня совісті. З’явившись на сторінках роману 17-літньою провінційною дівчиною, що мріє про щастя з коханим, вона на наших очах виростає в дивно цілісну героїню, для якої поняття честі й боргу – вище всього. Ольга, наречена Ленского, незабаром забула загиблого юнака: “младой улан її зачарував”. Для Тетяни смерть Ленского – трагедія. Вона проклинає себе за те, що продовжує любити Онєгіна: “Вона повинна в ньому ненавидіти вбивцю брата свого”. Загострене почуття боргу домінує в образі Тетяни. Щастя з Онєгіним для неї неможливо: немає щастя, побудованого на безчесті, на нещасті іншої людини. Вибір Тетяни – вищий моральний вибір, сенс життя для неї – у відповідності вищим моральним критеріям.
Кульмінаційний момент сюжету – 6-ая глава, дуель Онєгіна й Ленского. Цінність життя перевіряється смертю. Трагічну помилку робить Онєгін. У цей момент особливо яскраве протиставлення його розуміння честі й боргу тому змісту, що вкладає в ці слова Тетяни. Для Онєгіна поняття “світської честі” виявляється значніше морального боргу – і він платить страшну ціну за допущену зсув моральних критеріїв: на ньому навіки кров убитого їм приятеля.
Автор зіставляє два можливих шляхи Ленского: піднесений і приземлений. І для нього важливіше не те, яка доля реальніше – важливо, що ніякий не буде, Ленский убитий. Для світла, що не відає щирого сенсу життя, саме людське життя – ніщо
(2 votes, average: 4.00 out of 5)