“Пісня про Буревісника” – це один із найвідоміших творів Максима Горького. Написаний на злобу дня свого часу – початку XX століття – він в алегоричній формі містив заклик до боротьби, до дії. Зважаючи на те, якими були наслідки революційної бурі, що її кликав Буревісник, твір почали сприймати ледь не іронічно.
Та якщо уважно прочитати текст, можна побачити в образі Буревісника узагальнений образ людини з активною життєвою позицією. Гордий, безстрашний Буревісник протиставлений лякливому пінгвіну, який “товсте тіло боязко
ховає в скелях”. Цей пінгвін, гагари, чайки – всі ці герої будь-що намагаються вберегтися від життєвих битв. Вони уособлюють слабкість обивательської позиції більшості тих, хто намагався уникнути будь-яких змін у житті. Ця позиція викликала осуд Горького з огляду на вимоги часу – переддні російських революцій. Пасивна позиція обивателя розцінювалась письменником як зрада суспільних ідеалів, прагнення до свободи. Саме цим пояснюється пафос письменника, який захоплюється сміливістю й хоробрістю Буревісника, який сміє відверто всьому світові крикнути про свою готовність до бурі: “В крику цім –
жадоба бурі! Силу гніву, пломінь палу, неминучість перемоги чують хмари в цьому крику”. Небайдужість до життя, готовність до змін, почуття гідності – ось що вражає в образі Буревісника. Це тим більш цінне перед грізними подіями, які Горький змалював через алегоричну картину: “Все похмуріше і нижче хмари купчаться над морем, і співають, ринуть хвилі в височінь назустріч грому”. Отже, Максим Горький у “Пісні про Буревісника” відобразив певну соціальну позицію, яка відповідала вимогам доби російських революцій. За законами романтичного твору, він створив героїчний образ, який приваблював сміливістю своєї позиції, прагненням дії в ім’я змін життя на краще.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)