Петро Гринев як представник кращої частини дворянства
До кращих представників дворянства в цій повісті можна віднести Петра Гринева. Дитинство й утворення Петруши нічим не відрізнялося від дитинства й утворення таких же, як він, провінційних дворянських дітей: “З п’ятирічного віку відданий я був на руки стременному Савельичу, за тверезе поводження подарованому мені в дядька. Під його наглядом на дванадцятому році вивчився я російській грамоті й міг дуже здраво судити про властивості борзого кобеля. У цей час панотець найняв для мене француза, мосье Бопре, якого виписали з Москви разом з
По виконанні сімнадцяти років батько відправляє Петра захищати батьківщину, служити імператриці. Спостерігаючи за Петром Гриневым у цей час, із упевненістю можна сказати, що юнакові вже знайомі поняття “честь і шляхетність”: він обдаровує заячим тулупчиком “вожатого” і віддає, замість того щоб відговоритися неплатоспроможністю, програні гроші ледь знайомому офіцерові. У Білогірській міцності Петро Гринев захоплюється писанням віршів і закохується в Машу Миронову. Шляхетність і сміливість цієї людини проявляється й в епізоді з дуеллю. Він уважає,
Однак, набудовуючи нас на сприйняття Петра Гринева як позитивного героя, Пушкін не прагне ідеалізувати його. Як і його батько, молодий Гринев, незважаючи на добре відношення своє до Савельичу, сприймає його все-таки як слугу, про що часто йому нагадує; “…подавай сюди гроші або я тебе утришия прожену” або: “Мовчи, шкарбун!., ти, вірно, п’яний, пішов спати… і уклади мене”. Коли я читав повість, думку про те, що Гринев співчуває іншим простим людям, крім Пугачова, якому він був многим зобов’язаний, мені не спадала на думку. Він із задоволенням, як і всі дворяни, користувався привілеями свого стану й мало замислювався про несправедливості кріпосного права, що робить однієї людини рабом і слугою іншого. Звичайно, ця байдужість юного Гринева можна
Списати на його молодість: перша любов, загострене почуття шляхетності, але, з іншого боку, – приблизно в такому віці Пушкін написав “Село”, у якій гнівно викриває несправедливість стосовно пригнобленого народу. Але якщо врахувати, що Пушкін – геній, найкращий із представників свого стану, то легко упокоритися з думкою, що Гринев все-таки теж не з останніх.
Ще отчетливее це стане зрозуміло, якщо протиставити Гриневу іншого дворянина, причому більше утвореного, – Швабрина. Для Швабрина немає нічого святого. На відміну від Гринева він корисливий, мстивий, легкий на зраду й зрадництво, честь і шляхетність цій людині не знайомі: для нього нічого не варто принизити жінку, навіть улюблену, Швабрин служить тим, з ким йому вигідно.
Гринев і Швабрин – одного поля ягоди, тільки сонце на них світило по-різному: Гриневу його було досить, а Швабрин, найімовірніше, рос у тіні. Батьки Гринева були хоч і поміщиками, але людьми добросерде й шляхетними, оточення Швабрина нам невідомо, можливо, причина в цьому… Як би те не було, але не погодитися з тим, що Гринев – кращий із представників дворянства, неможливо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)