Петербург у творчості Пушкіна
Ландшафт Невського устя, де ми допустили невеликі скорочення, побачений очами Петра – але спочатку він поданий як зовнішня картина, що викликає до життя “великі Думи “, а потім зміст дум розкривається:
* И думав він:
* Відсели загрожувати ми будемо шведові.
* Тут буде місто закладене
* На зло гордовитому сусідові.
* Природою тут нам призначено
* У Європу прорубати вікно,
* Ногою твердої стати при морі;
* Сюди по новим їм хвилям
* Всі прапори в гості будуть до нас –
* И забенкетуємо на просторі.
Всі перераховані
У центральній частині вступу всі, задуманим Петром, здійснилося:
…нині там,
* По жвавих берегах,
* Громади стрункі тісняться
*
* У граніт оделася Нева;
* Мости зависли над водами;
* Темно-зеленими садами
* Її покрилися острови й т. д.
Перед нами перетворений простір першої частини, панорама міста, що з’являє в самому загальному виді й знову із зовнішньої точки зору. Однак після рядка “Люблю тебе, Петра створіння” виникає більший план, деталі, події, а головне – картина Петербурга переводиться в особистий план, наповнюється власними переживаннями автора. Співається гімн прекрасному місту, і простір офарблюється зсередини, із цієї співаючої душі – ми знову на внутрішній точці зору. Так і в першому випадку: опис переміняється переживанням, поетичний простір коливається, масштаби міняються.
Нарешті, третя частина вступу, де радісна тональність оди піднімається до своїх висот:
* Красуйся, град Петров, і стій
* Неколебимо, як Росія,
* Так умирится ж з тобою
* И переможена стихія…
Тут простір залишається лірично^-внутрішнім, але воно в той же час овнешнено державною темою, алегоріями й уособленнями. Коли звучить закінчення вступу:
* Була жахлива пора,
* Про неї свіжо воспоминанье…
* Про неї, друзі мої, для вас
* Почну своє повествованье.
* Сумний буде моє оповідання –
Те перемикання відбувається у внутрішньому просторі, точка зору пересувається з однієї стилістичної сфери в іншу, з гімну в “повість”. Але перемикання настільки різко, контраст так несподіваний, що за аналогією, по інерції колишніх просторових коливань ми сприймаємо його як переворот зовнішнього у внутрішнє. Тричі повторений, той самий инверсивный хід, хоча й варійований, стилістично вводить головний конфлікт поеми: зіткнення державного й особистого початку, що у більше загальному виді може бути зрозуміле як зіткнення зовнішн і внутрішнього, великими й малого, які обмінюються ціннісними знаками. У той же час сторони конфлікту не можна відокремити друг від друга й тим самим зняти. Вони нерозривні і єдині так само, як єдине зовнішньо-внутрішній простір, що тільки мыслительно-аналітично можливо представити роздільним.
Коротка доповідь не має претензій, та й не може експонувати нескінченна розмаїтість прикладів і способів пушкінського инверсирования. Його ціль указати на универсалию, може бути, на одну з таких, без якої пушкінський мир не може бути описаний як має міцну онтологічну підставу. Пушкінське инверсирование грунтується на виконанні поетом правил побудови художнього тексту з постійним їхнім порушенням. Дотримуючись правил розподілу компонентів, Пушкін паралельно перерозподіляє й дораспределяет. Це його творча дія найтіснішим образом пов’язане із принципом сюжетно-композиційної й семантичної багатоплановості. Інверсія на будь-якому порядку підриває лінійну послідовність і цільову односпрямованість тексту, уможливлюючи підключення багатьох продовжень і здійснюючи тим самим ефект “чернетки” у завершеному тексті. Одночасно инверсивность регулює баланс структур, утримуючи що розбігаються й расподобляя стиснуті. У поетичному світі Пушкіна встановлюється протилежність і рівність сил самомарнування й самозосередження. У результаті здійснюється та единораздельность пушкінських текстів, що затверджує автономність компонентів, їх атомарну выделенность, і відразу, разом із цим, розчиняє їх усе в континуальному полі неисследимой глибини
(2 votes, average: 2.50 out of 5)