Переказ сюжету роману “П’ята година з Марио”
Раптово, у віці сорока дев’яти років, умирає від серцевого приступу Марио Кальядо. Після нього залишається більша сім’я – дружина Кармен і п’ятеро дітей. Приймаючи співчуття й потім, сидячи без сну в тіла чоловіка, Кармен мовчачи веде з ним нескінченна розмова. Із цього внутрішнього монологу поступово вимальовується Історія знайомства й взаємин Марио й Кармен, їх – настільки різні – характери й погляди на життя – вся історія сім’ї, історія двох людей, які прожили пліч-о-пліч багато років, але завжди були чужими друг Другові
Кармен
Однак,
Кармен же, навпроти, раба умовностей. Предмет її самих серйозних переживань – відсутність у будинку столового срібла; тому, приймаючи гостей, вона подає лише холодні закуски, щоб не виявити перед людьми те, що сприймає як свою ганьбу. Вона цінує в людях лише зовнішнє – манеру поводження, правильно підібраний краватка, уміння вчасно сказати приємне або промовчати, коли це вигідно. Замилування її викликають лише ті, хто зумів зробити кар’єру – неважливо, яким способом. Марио не відповідає цим вимогам і викликає лише поблажливо-глузливе відношення дружини. Вона не розуміє його відкритості й прямоти, його чесності й невміння ловчить, – все це в системі життєвих цінностей Кармен ставиться до більших недоліків. Сидячи в труни чоловіка, жінка згадує, скільки разів у житті він упустив можливість просунутися по службі, як недбалий бував з потрібними людьми;
Дорікає його за те, що він відмовився підписати фальшивий протокол і тим самим нажив собі ворогів, залишився без квартири. Вона подумки дорікає чоловіка за те, що той не бажав розділити її напрям думок, зі зневагою ставився до занять добродійністю, уважаючи, що бедних потрібно не задаровувати шоколадками, а віддати те, що належить їм по праву; про це завжди писала газета “Ель коррео”, що випускав Марио і яку терпіти не могла Кармен. Ні газети, ні книги Марио, ні його друзі ніколи не були їй близькі
Не дивно, що вона не розуміє й причин депресії чоловіка й, всупереч наполяганням лікаря, ставиться до його стану як до примхи. Кармен не знає, що відповідати чоловікові, коли він безупинно повторює: “Я самотній”. Подумки вона дорікає його за це й, безумовно, почуває себе скривдженої, убачаючи у хворобі Марио докір собі
У своєму нескінченному монолозі в труни Кармен увесь час сперечається із чоловіком, дорікає його, висловлює старі затаєні образи, про які, можливо, ніколи не говорила йому при житті. Вони походять із дуже різних сімей і з різних соціальних кіл, і прожитий поруч роки не згладили цих розходжень. Для Кармен як і раніше ідеалом залишається її батько, якого вона вважає великим письменником, хоча насправді він був журналістом середньої руки й досить консервативної користі. Мати, без кінця изрекавшую банальності, жінка сприймає як джерело життєвої мудрості. Але до рідного й друзям чоловіка вона ставиться з відкритою зневагою: якщо її власна сім’я втілює для неї моральні підвалини, традиційну, стару Іспанію, те близькі Марио співчували республіканцям, чого Кармен соромиться. Вона не виносить ні його сестру Чаро, ні невістку Энкарну, удову одного із загиблих братів Марио. Їй незрозуміла – а виходить, викликає презирство – самовідданість, з якої Энкарна доглядала за паралізованим і запалим у дитинство батьком Марио: Кармен бачить у цьому лише показне й не підозрює, що жінка цілком щиро, так само як щиро вона, оплакує Марио. Точно так само незрозуміло Кармен і зовнішній спокій Марио на похоронах його матері, вона не почуває за його поводженням великого горя, оскільки цінує лише зовнішні прояви
Дуже різні, Кармен і Марио по-різному ставляться й до виховання дітей: те, що здається істотним дружині, зовсім не турбує чоловіка, і навпаки. Так, Марио дуже близько до серця приймає те, що його дочка Менчу погано вчиться, а Кармен, що бачить єдине призначення жінки в заміжжі, це зовсім не турбує, оскільки вона вважає навчання безглуздим заняттям. Вона не схвалює й надмірного захоплення старшого сина, названого на честь батька, навчанням. Марио-младший для неї така ж загадка, як Марио-старший. Кармен не розуміє, чому син коштує в труни батька в блакитному светрі, не потрудившись переодягтися в чорний костюм, чому йому байдуже, по якому розряді будуть проведений похорон. Однак вона вже твердо вирішила, що тепер, коли вона залишається господаркою в будинку, ті, хто залишиться жити з нею під одним дахом, повинні будуть розділяти її погляди – питання про те, щоб не задавити в дитині особистість, що так тривожив її чоловіка, перед нею навіть не виникає
У таких спогадах і міркуваннях проводить ніч Кармен, ніч у труни чоловіка. Перед її очами проходить все їхнє життя – життя дуже різних і чужих людей, так і не стали близькими за довгі роки, прожиті пліч-о-пліч. Ранком приходить Марио; він намагається відволікти мати від важких думок, але вона не розуміє його точно так само, як не розуміла Марио-старшего. І тільки коли на питання матері, чи спав він, юнак відповідає, що не міг заснути, тому що йому увесь час здавалося, що він тоне в матраці, Кармен згадує, що саме так говорив її чоловік під час приступів депресії. І їй стає страшно. Але неї відволікають голосу. – збираються знайомі: незабаром повинні виносити труну. В останні хвилини прощання із чоловіком Кармен думає лише про одному – чорний светр занадто обтягає її фігуру й це не дуже пристойно.
Н. А. Матяш
Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)