Переказ Шэнь Цзицзи “Чарівне узголів’я”

У старожитні часи якийсь даоський чернець, старець Люй, що осяг таємницю безсмертя, зустрів на постоялому дворі з юнаків по імені Лу. Вони розговорилися, і юнак прийнявся скаржитися на свою злощасну долю: он-ді вчився стільки років, а все животіє без великого поприща. Отут його став долати сон, і старець запропонував йому своє узголів’я із зеленого нефриту з отворами з боків. Не встиг юнак голову прихилити, як, озарившись світлом, отвори почали розширюватися, і, увійшовши усередину, юнак опинився біля власного будинку

Незабаром він женився,

став з кожним днем багатіти, а потім і в чиновницькій кар’єрі превстиг. Сам імператор його висував. Керуючи областю Шэнь, Лу облагодіяв місцевих хліборобів зрошувальним каналом. Пізніше він піднявся до губернатора столичного округу

Отут у країні трапилася військова смута. Однак і на поле брані Лу був щасливий і розбив ворога. Імператор щедро нагородив його чинами й титулами. Однак заздрісники не дрімали. Государеві донесли, що Лу замислив зраду, і найвищим велінням його велено було укласти в темницю. Гірко пошкодував тоді Лу про своє юнацьке прагнення на службу!

Не раз ще підстерігали його мінливості

кар’єри, але щораз він знову піднімався, поки не постарів. Зважився він уже сам просити государя про відставку, тільки той відмовив. Отут Лу й умер

…Верб та ж мить прокинулася на чарівному узголів’ї юнак. Тепер він знав марність своїх мріянь, і багатства, втрат і удач. Подякував юнак старця й з уклоном вийшов

Юань Чжэнь 779-831

Життєпис Ин-ин – Із прози епохи Тан (VII-X вв.)

Не так уже й давно жив студент по імені Чжан, юнак рідких достоїнств, з витонченою душею. Йому вже й тридцять три роки зрівнялося, а в нього ще не було коханій. Коли друзі дивувалися його скромності, він говорив у відповідь, що просто не зустрів покуда ту, котра відповість на його почуття

Один раз у місті Пу він випадково зустрів зі своєю далекою родичкою. Виявилося, що та із сином і дочкою бігла від солдатського бунту, случившегося в їхніх краях, і вкрилася в Пу. Чжан зумів через друзів зробити так, щоб біля будинку нещасних утікачів виставили охорону – його родичі боялися втратити своє добро. На подяку тіточка влаштувала для Чжана прийом, на якому представила своїх дітей

Дівчині тільки сімнадцять весен минуло. Була вона так незвичайно гарна, добронравна, що й у скромному одязі, без пишної зачіски ранила серце парубка. Довго думав Чжан, як відкрити їй свої почуття, і вирішив довіритися служниці Хун-нян, але та збентежилася й тільки щось про сватовство белькотала. А Чжан при думці про те, як довго простягнеться сватовство, прямо-таки з розуму сходив. Тоді за порадою служниці він написав дівчині вірші. Незабаром прийшла відповідь, що здався закоханому запрошенням на побачення. Уночі він прокрався в спокій дівчини, але зустрів з її боку різку одповідь

Кілька днів він ходив як убитий. Але якось уночі Ин-ин (таке було прозвання дівчини) сама прийшла до нього, і з тієї пори вони віддавалися таємної любові. Ин-ин, хоча й була сама досконалість, трималася скромно, рідко мовила слово й навіть на цитрі соромилася грати,

Прийшов час Чжану їхати в столицю. Ин-ин не дорікала улюбленого, тільки вперше взяла при ньому цитру й зіграла скорботну мелодію, а потім розридалася й утекла

На іспитах у столиці Чжан зазнав невдачі, але додому вирішив не вертатися. Він написав коханій лист і одержав відповідь. Ин-ин писала про свою вічну любов і велику ганьбу. Вона не сподівалася на зустріч і посилала Чжану на згадку про себе яшмовий браслет, тому що яшма тверда й чиста, а браслет не має ні початку, ні кінця;

Бамбукову ступку, що зберігала сліди її зліз, і моток поплутаного шовку – знак її збентежених почуттів

Лист Ин-ин стало відомо декому із друзів Чжана. Вони розпитували його про те, що трапилося,, і він пояснював, що жінки від століття служили джерелом нещасть. У нього, мол, не вистачило б чесноти, щоб здолати згубні чари, от він і поборов своє почуття

Ин-ин видали заміж, женився й Чжан. Останній привіт від її був у віршах і закінчувався рядками: “Любов, що ви мені подарували, / Віддайте молодій дружині”.

Чи Фуянь IX в.

Гуляка й чарівник – Із прози епохи Тан (VII-Х вв.)

Молодий джигун і марнотрат, закинувши справи сім’ї, у розгульних витратах не Знав впину. Пустив все надбання по вітрі, і ніхто з рідні не захотів його дати притулок. Оголодавший, тинявся він по місту, скаржачись і стенаючи

Раптом перед ним виник невідомий старець і запропонував стільки грошей, скільки тому потребно на безбідне життя. Збентежений Ду Цзичунь (а так величали нашого джигуна) назвав невелику суму, але старець наполіг на трьох мільйонах. Їх вистачило на дворічний розгул, а потім Ду знову пішов по мирі

И знову перед ним став старець і знову дав грошей – тепер уже десять мільйонів. Всі благі наміри змінити життя враз улетучились, спокуси здолали гуляку, і через два роки грошей як не бувало

Втретє безпутний джигун дав старцю страшну клятву не розтратити гроші попусту й одержав двадцять мільйонів. Благодійник призначив йому зустріну через рік. Він і справді зробився розсудливим, улаштував сімейні справи, обдарив бідних родичів, обженил братів, видав заміж сестер. Так пролетів рік

Зустрівся Ду зі старцем. Вони разом направилися в чертоги, які не могли належати простим смертним. У величезному казані готувалася пігулка безсмертя. Старець, скинувши мирські одіяння, виявився в жовтому одязі священнослужителя. Потім взяв три пігулки з білого каменю, розчинив їх у провині й дав випити Ду Цзичуню. Посадив того на тигрову шкіру й попередив, що, які б моторошні картини не відкрилися його погляду, він не сміє вимовити ні слова, тому що все це буде тільки мара, морок

Ледь старець зник, як на Цзичуня налетіли сотні воїнів з оголеними клинками, які під погрозою смерті вимагали, щоб той назвав своє ім’я. Було страшно, але Цзичунь мовчав

З’явилися люті тигри, леви, гадюки й скорпіони, що загрожували його зжерти, вжалити, але Цзичунь мовчав. Потім заюшила злива, гримнув грім, заблискали блискавки. Здавалося, небо звалиться, але Цзичунь не мерзнув. Потім його оточили служителі пекла – демони зі злісними мордами, і прийнялися лякати, водрузивши перед Цзичунем киплячий казан. Тоді вони узялися за його дружину, що молила чоловіка про пощаду. Ду Цзичунь мовчав. Її розрубили на шматки. Мовчання. Тоді вбили й Цзичуня.

Його скинули в пекло й знову піддали жахаючим катуванням. Але, пам’ятаючи слова даоса, Цзичунь і отут змовчав. Владика пекла повелів йому знову народитися, але не чоловіком, а жінкою

Цзичунь народився дівчинкою, що виросла в рідку красуню. Але ніхто не чув від її ні єдиного слова. Вона вийшла заміж і народила сина. Чоловік не вірив, що дружина його німа. Він задумав змусити неї заговорити. Але та мовчала. Тоді в люті він схопив дитину й вистачив його головою об камінь. Забувши про заборону, мати, не пам’ятаючи себе, закричала розпачливим лементом

Лемент ще не завмер, як Цзичунь сидів знову на тигровій шкірі, а перед ним стояв старец-даос. Він зі смутком визнав, що його підопічний зумів отрешиться від усього земного, крім любові, а виходить, йому не бувати безсмертним, а прийде й далі жити людиною

Цзичунь повернувся до людей, але дуже шкодував про порушену клятву. Однак старец-даос більше ніколи йому не зустрівся