Переказ роману Ленца “Урок німецького”
Зигги Йепсен, укладений гамбурзької колонії для неповнолітніх, одержує штрафний урок німецького за незданий Твір на тему “Радості виконаного боргу”. Сам Йозвиг, улюблений наглядач, проводжає юнака в карцер, де йому має бути “відімкнути вогнетривку шафу спогадів і розштовхати дрімаюче минуле”. Йому бачиться батько, Йене Оле Йепсен, ругбюльский поліцейський постовий з порожньою, сухою особою. Зигги вертається до того квітневого ранку 1943 р., коли батько в незмінній накидці виїжджає на велосипеді в Блеекенварф, де живе його давній
Макс на вісім років старше, нижче ростом і подвижнее Йенса. У дощ і цебро він одягнений у сіро-синій плащ і капелюх. Довідавшись, що поліцейському доручено стежити за виконанням приписання, художник зауважує: “Ці недоумки не розуміють, що не можна заборонити малювати… Вони не знають, що існують невидимі картини!” Зигги згадує, як десятилітнім хлопчиськом став свідком підступів і капостей, “простих і мудрих інтриг і підступу, які народжувала підозрілість поліцейського” на адресу художника,
От Зигги разом із сестрою Хильке і її нареченим Адди збирає яйця чайок на березі Північного моря й, захоплений грозою, виявляється в дерев’яній кабінці художника, звідки той спостерігає за фарбами води й неба, за “рухом фантастичних флотилій”. На аркуші паперу він бачить чайок, і в кожної – “довга сонна фізіономія ругбюльского поліцейського”. Удома хлопчика чекає покарання:
Батько з мовчазної згоди хворобливої матері б’є його ціпком за те, що затримався в художника. Приходить новий ^наказ про вилучення картин, написаних художником за останні два роки, і поліцейський постовий доставляє лист у будинок Нансена, коли відзначається шістдесятиріччя доктора Бусбека, Маленький, тендітний, Тео Бусбек першим помітив і багато років підтримував художника-експресіоніста. Тепер на його очах Йенс становить список полотен, що вилучають, попереджаючи: “Бережися, Макс!” Нансена з душі відвертає від міркувань поліцейського про борг, і він обіцяє як і раніше писати картини, повні світла “невидимі картини”…
На цьому місці спогаду перериває стукіт наглядача, і в камері з’являється молодий психолог Вольфганг Макенрот. Він збирається писати дипломну роботу “Мистецтво й злочин, їхній взаємозв’язок, представлений на досвіді Зигги И.”. Сподіваючись рятуйте!, Макенрот обіцяє виступити в його захист, домогтися звільнення й назвати те вкрай що рідко зустрічається почуття страху, що з’явилося, на його думку, причиною минулих діянь, “фобією Йепсена”. Зигги почуває, що серед ста двадцяти психологів, що перетворили колонію в науковий манеж, це єдиний, кому можна було б довіритися. Сидячи за своїм щербатим столом, Зигги поринає у відчуття далекого літнього ранку, коли його розбудив старший брат Клаас, що таємно пробрався до будинку після того, як його, дезертира, що двічі прострелив руку, помістили по доносі батька в гамбурзьку тюремну лікарню. Його знобить від болю й страху. Зигги ховає брата на старому млині, де в схованці зберігає свою колекцію картинок з вершниками, ключів і замків. Брати розуміють, що батьки виконають свій борг і видадуть Клааса людям у чорних шкіряних пальто, які шукають утікача. В останній надії на порятунок Клаас просить відвести його до художника, що любив талановитого юнака, зображував на своїх Полотнах, демонструючи його “наївну розчуленість”.
Продовжуючи спостерігати за художником, поліцейський постовий відбирає в нього папку з аркушами чистого паперу, підозрюючи, що це і є “невидимі картини”.
Проходить три з половиною місяця з тих пор, як Зигги Йепсен почав трудитися над твором про радості виконаного боргу. Психологи намагаються визначити його стан, а директор, перегортаючи пописані зошити. Визнає, що така сумлінна робота заслуговує задовільної оцінки й Зигги може повернутися в Загальний лад. Але Зигги не вважає свою сповідь кінченої й домагається дозволу залишитися в карцері, щоб докладніше показати не тільки радості, але й жертви боргу. Від Макенрота він устигає підучити разом із сигаретами нарис про Максе Нансене, що, по переконанню психолога, зробив на Зигги найбільш сильний вплив. Зигги згадує, як один раз увечері крізь Нещільне світломаскування на вікні майстерні батько розглядає художника, що короткими, різкими ударами кисті стосується зображення людини в червоній мантії й ще когось, виконаного страхом. Хлопчик догадується, що в страху особа його брата Клааса. Захоплений за роботою художник вирішує зробити щось несумісне з ненависним йому боргом, рве на блискаючі шматки свою картину, це втілення страху, і віддає поліцейському як речовинний доказ духовної незалежності. Йене визнає винятковість його вчинку, тому що “є й інші – більшість, – вони підкоряються загальному Порядку”.
Поліцейський підозрює, що його син ховається в художника, і це змушує Клааса знову міняти вкриття. На інший день під час нальоту англійської авіації Зигги виявляє важко пораненого Клааса в торф’яному кар’єрі й змушений супроводжувати його додому, де батько негайно сповіщає про те, що трапилося, у гамбурзьку в’язницю. “Його вилікують, щоб вимовити вирок”, – говорить художник, дивлячись на байдужих батьків. Але настає і його година… Зигги виявляється свідком арешту художника, того, як той намагався зберегти хоча б останню повну страху роботу “Навідник хмар”. Нансен не знає, як надійніше сховати полотно, і отут, у темряві майстерні, йому рятуйте! хлопчик. Він піднімає свій пуловер, художник обертає картину довкола нього, опускає пуловер і він укриває їх у новій схованці. Туди ж він ховає “Танцюючу на хвилях”, що батько вимагає знищити, тому що там зображено напівгола Хильке. Художник розуміє стан Зигги, але змушений заборонити йому бувати в майстерні. Батько, від якого хлопчик захищає картини, загрожує сховати сина у в’язницю й пускає по його сліду поліцейських. Зигги вдається обдурити переслідувачів, але ненадовго, і його, сонного, безпомічного, заарештовують у квартирі Клааса.
Тепер, зустрічаючи 25 вересня 1954 р. свій двадцять перший день народження, своє повноліття в колонії для важковиховуваних, Зигги Йепсен доходить висновку, що він, як і багато підлітків, розплачується за вчинене батьками. “Ні в кого з вас, – звертається він до психологів, – рука не підніметься прописати ругбюльскому поліцейському необхідний курс лікування, йому дозволене бути маніяком і маниакально виконувати свій триклятий борг”.
Так завершується урок німецького, відкладені зошита, але Зигги не поспішає покинути колонію, хоча директор повідомляє йому про звільнення. Що чекає його, назавжди пов’язаного з ругбюльскими рівнинами, що осаджує спогадами й знайомими особами? Потерпить він катастрофа або здобуде перемогу – хто знає…
В. Н. Терьохіна
Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)