Переказ оповідання Лєскова “Відбитий ангел”

На постоялому дворі вкриваються від непогоди кілька подорожан. Один з них затверджує, що “усякого врятованої людини… ангел руководствует”, і його самого ангел водив. Наступне оповідання він вимовляє, коштуючи на колінах, тому як всі случившееся – “справа досить священне й страшне”.

Маркуша, “незначна людина”, породжений в “старій російській вірі”, служить муляром в артілі Луки Кирилова, самою дивовижною іконою в якій уважається зображення ангела. На Дніпру артіль будує разом з англійцями кам’яний міст і три

роки живе “мирственним” духом і “предобірність богозданной природи” відчуває. Але після того як неосвічений і напоминающий “верблуда” Марою винаходить особливий спосіб розбивати прочнейшие болти, про старовірів іде слава. Пимон Іванов, що, на відміну від “теперішніх статечних старовірів”, не цурається спілкування із чиновниками, зустрічається із дружиною “немаловажної особи”, що просить у старовірів вимолити їй дочка. Пимон нічого старовірам не розповідає ні про цьому, ні про наступні доручення, але всі вони виконуються. Розплатившись із Пимоном грошима “на свічі й масло”,
бариня виражає бажання подивитися на ангела-хоронителя, і Пимонові доводиться про усім розповісти старовірам. Ранком після приїзду барині дружина Луки Кирилова, тітка Михайлица, розповідає, що вночі ангел зійшов з ікони. У цей час чоловік барині, за який Пимон “молитвует”, одержує хабар від “жидів”, але ті його обманюють і ще більше відданого назад вимагають. Бариня вимагає цих грошей у старовірів. Старовіри таких грошей не мають, і на їхнє житло нападають жандарми, “запечатують” ікони, у тому числі й лик ангела, сургучем, відвозять і звалюють у підвал. Ікона з ангелом придивляється архієреєві, і неї ставлять у вівтарі. Старовіри вирішують хоронителя підмінити – “скрасти й роздрукувати”, а “до виконання цієї рішучості” обирають оповідача цієї повісті й гречного отрока Левонтия.

Тим часом по Пимонові раптом “пегота пішла”, а на старовірів нападає “сугуба туга”, а разом з нею хвороба очей, вилікувати яку зможе тільки ікона-охоронниця. Таке благочестя торкає старшого серед англійців Якова Яковича, якому Маркуша пояснює, що художник з міста не зможе точну копію виконати, представити “тип особи небожительний”. І ікона та строгановского малюнка, а він сильно відрізняється від інших писань. А сьогодні “високого натхнення тип втрачений” і “у нових школах мистецтва повсюдне растлеяние почуття розвинено й суєті розум кориться”. “Писання не всякому дане уразуметь, і зображена небесна слава дуже при цьому допомагає про гроші й всю славу земної думати не інакше як про мерзенність перед господом”. Самі ж старовіри молять “христианския кончини живота й доброї відповіді на страшному судилищі”. Англієць і його дружина такими мовленнями настільки розчулені, що дають Маркуше грошей, і він з “среброуздим” Левонтием відправляється на пошуки ізографа

Доходять вони до Москви, “древлего російського суспільства преславної цариці”, але й нею не утішаються, уважаючи, що старовина в Москві не на “добротолюбии й благочесті, а на єдиній упертості” зиждится. А майстри в мистецтві неакуратні, усе друг перед іншому величаються або, “зграями совокупясь”, по трактирах вино п’ють і своє мистецтво хвалять “з кичливою надменностию”. На Маркушу нападає нудьга, а Левонтий боїться, що його “спокуса обдержать може”, і виявляє бажання побачити безгнівного старця Памву й зрозуміти, яка “благодать” пануючої церкви. На всі протести Маркуши про те, що церковні “кофий” п’ють і зайців їдять, Левонтий відповідає своєю освіченістю. З Москви подорожани йдуть у Суздаль шукати ізографа Севастіана, і по дорозі, обраної Маркушей, губляться. Левонтий виглядає хворим і відмовляється йти. Але невеликий дідок, що з’явився з лісу, призиває його встати й веде подорожан у своє житло. Маркуша розуміє, що це і є Памва безгнівний

Памва випускає душу з Левонтия, “як голублячи із клітки”, і отрок умирає. Маркуше не можна обвинуватити старця: “нескорима ця людина з такою смиренністю”, але він вирішує, що “якщо тільки в церкві два такі чоловіки є, то ми пропали, тому що цей весь любов’ю одушевлений”. Коли Маркуша йде по лісі, йому знову є Памва й говорить: “Ангел у душі живе, але відбитий, а любов звільнить його”. Маркуша біжить від старця й зустрічає ізографа Севастіана, з яким вертається в артіль. Щоб перевірити вміння ізографа, Яків Якович просить його написати ікону своїй дружині, Севастіан довідається, що англійка молиться про дітей, і пише ікону такою тонкістю “мелкоспопического” листа, про яку англійці не слихивали. Але скопіювати портрет англійки в перстень відмовляється, щоб не “принизити” свого мистецтва

Яків Якович просить владику повернути на час ангела в артіль, щоб позолотити на відбитому ангелі ризу й прикрасити вінець. Але архієрей віддає лише ризу. Севастіан пояснює англійцеві, що необхідно справжню ікону. Той спочатку ізографа виганяє, але потім сам викликається зробити крадіжку й домовляється, щоб, поки всеношна в архієрея йде, копію написали, стару ікону зі старої дошки зняли, підробок вставили, і Яків Якович зміг її знову на вікно поставити, начебто нічого не бувало. Англієць бере із собою сильного духом ковача Мароя, щоб той всю провину на себе взяв і “смерть перетерпів”, якщо старовіри обдурять. Договір тримається на основі “взаимоверья”.

“Акція” проходить успішно, але Севастіан відмовляється накладати печатку на копію, і це доводиться зробити англійці. У цей час рушає лід, і, щоб вчасно переправитися на інший берег, Лука, під спів старообрядників, переходить ріку по мостовому ланцюзі. Марою бачить над ним світіння й охорону ангелами. На копії ікони зникає сургуч, і Лука кидається з винної до архієрея, що відповідає, що старовіри “зі свого ангела печатка крутійством звели, а інший сам із себе неї зняв і тебе сюди привів”. Прошені архієреєм старовіри “тіла й крові Спасу за зубожію прилучаються”. А разом з ними й Маркуша, що після зустрічі зі старцем Памвой “має потяг воєдино одушевитися із всею Руссю”.

Напрочуд подорожан із приводу зниклої печатки Маркуша розповідає, що печатка англійки була паперової й випала. Проти того, що все трапилося звичайним манером, старовіри не сперечаються: “однаково, якими шляхами господь людини стягне, аби тільки стягнув”. Маркуша поздоровляє всіх з Новим роком і просить прощення Христа заради за себе, нечему


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Переказ оповідання Лєскова “Відбитий ангел”